За річкою

Вихід із тунелю виявився вузькою тріщиною серед скель.Ніч зустріла їх холодним повітрям і запахом вільної води.Унизу шуміла річка,темна,швидка,байдужа до людських падінь.Над нею клубився туман,приховуючи берег і старий мисливський тракт.Оларік вийшов першим.Світ здавався іншим.Не тому,що вони залишили замок.А тому,що він залишив щось у тунелі,і назад цього вже не повернути.Позаду один за одним вибралася решта.Вони мовчали.Навіть коваль,що завжди бурчав під ніс,не сказав ні слова.Тепер їх було п'ятеро.І кожен це відчував.Треба рухатися,тихо мовив капітан.До світанку ми маємо бути в лісі.Оларік кивнув,але не поспішав.Він дивився на воду.Річка не питає,кого несе.Вона просто тече.Вони шукатимуть нас на дорогах, сказав він спокійно.Значить ми, підемо нею.Капітан насупився.По річці? Це ризиковано.Усе ризиковано,відповів Оларік.Але вони чекатимуть страху.А ми дамо їм непередбачуваність.Його голос був твердим.Без коливань.Близнюки переглянулися й мовчки почали шукати повалені колоди.Лучник, притискаючи поранену руку,допомагав, чим міг.Коваль перевірив мотузку.Вони діяли швидко.Бо тепер у них був не просто лорд.У них був той,хто приймає рішення.Коли імпровізований пліт торкнувся води,Оларік ще раз глянув у бік замку.Його силует ледь виднівся крізь туман,темна тінь на горизонті.Колись це був його дім.Тепер,лише камінь.Ви шкодуєте? раптом тихо спитав лучник.Оларік не одразу відповів.За чим? За тим...що сталося? Питання повисло в повітрі.Усі завмерли.Оларік повільно повернувся до них.Я шкодую лише про одне, сказав він рівно.Що зрозумів це занадто пізно.Він ступив на пліт першим.Вода прийняла їх без супротиву.Течія підхопила деревину й повільно понесла вниз за течією.Туман ковтав берег за берегом.Замок зник.Ніхто більше не говорив про тунель.Але щось змінилося.Капітан дивився на Оларіка довше,ніж слід.Не зі страхом.І не з докором.З новим усвідомленням.Це був уже не юнак,який шукав підтримки в листах і словах.Це був той,хто готовий відрізати слабку ланку,щоб урятувати ланцюг.Раптом із далекого берега долинув звук.Блеквуди.Вони помітили зникнення.Оларік не обернувся.Нехай шукають, сказав він тихо.Сьогодні вони втратили нас.Течія прискорилася.Пліт хитнувся,але ніхто не втратив рівноваги.Попереду темнів ліс.Там не було стін.Не було тронів.Не було гербів.Лише вибір.І вперше за всю ніч Оларік відчув не втрату.А напрям.Він не тікав.Він відступав,щоб повернутися.І цього разу, не як син замку.А як той,хто сам стане його тінню.

                                Сторінка-10