Північна вежа

Ніч накрила замок густою чорнотою,але темрява вже давно оселилася всередині нього.Оларік стояв у вузькому коридорі північної вежі.Камінь під ногами був холодний,мов крига.Десь унизу лунали чужі голоси,Блеквуди вже входили у внутрішній двір.Герб його роду зняли.Сім поколінь,стерті за одну ніч.Старий капітан варти тримав у руці факел.Полум'я тремтіло,наче боялося дихати.Мій лорда,часу немає,тихо сказав він.Якщо підемо зараз,вони не знайдуть сліду.Оларік мовчав.Втеча.Слово пекло гірше за зраду.Він підійшов до вузького вікна-бійниці.Унизу,серед туману,світилися вогні табору Блеквудів.Їх було багато.Значно більше,ніж він очікував.Вони перемогли, прошепотів капітан.Ні,відповів Оларік спокійно.Вони просто зайшли в замок.Він відчував дивну тишу всередині себе.Ні гніву.Ні страху.Лише холодну ясність.Колись він мріяв бути іншим лордом.Мудрим.Справедливим.Таким,якого любитимуть.Любов не врятувала його.Ізольда не врятувала його.Родина розсипалася швидше,ніж стіни.Він заплющив очі.Перед внутрішнім зором постало дзеркало його покоїв.Те саме,в яке він дивився ще кілька годин тому.У відображені не було сумнівів.Лише рішучість.Скільки з нами? спитав він.П'ятеро вірних.І я,відповів капітан.П'ятеро.Колись він мав сотні.Оларік кивнув.Достатньо.Капітан здивовано подивився на нього.Для чого,мій лорде? Оларік повільно повернувся.Полум'я факела відбилося в його очах,і на мить здалося,що вони світяться.

Для початку.

Знизу пролунали крики.Метал ударив об метал.Хтось віддав наказ від його імені,чужим,спотвореним голосом.Його ім'я вже використовували проти нього.Олярік зняв із пояса перстень з гербом роду.Срібло блиснуло в темряві.Він довго дивився на нього.А потім стиснув у кулаці.Замок вони отримали,тихо сказав він.Але ім'я, ні.Він підійшов до кам'яної стіни.Капітан натиснув на прихований механізм,і частина кладки повільно зсунулася,відкриваючи вузький темний прохід.Запах сирості й землі вдарив у ніс.Шлях у не невідомість.Оларік не озирнувся.Якби він обернувся,то міг би залишитися.А залишитися,означало зламатися.Він зробив крок у темряву.І вперше за цю ніч вона не здалася йому ворожою.Позаду зачинився камінь.Попереду чекала невідомість.І разом з нею,новий Оларік.Той,хто більше не шукатиме підтримки.Той,хто навчиться перетворювати самотність на зброю.Темрява не поглинула його.Вона прийняла його.

                              Сторінка-8