Крах ілізій

Ранок прийшов не з сонцем,а з туманом,що повз по схилах пагорба,наче брудний саван.Оларік стояв на мурах,його очі боліли від безсоння,а серце все ще калатало від нічної сварки з матір'ю.Він чекав на знак,на лист від Ізольди або на її батька,який,як він сподівався,тепер допоможе вистояти проти Блеквудів.Замість цього він побачив вершників.Їх було не двоє і не троє.Десяток озброєних людей у сірих плащах кредиторів,а попереду,знайома карета.Карета купця Вальтера.Відчиняйте ворота! пролунав голос капітана внизу.Ми прийшли за боргом!

Оларік збіг сходами,його пальці до болю стискали руків'я меча.Назад! закричав він,виходячи на подвір'я.Я лорд цього замку! Мій батько ще живий,і ми не давали дозволу на в'їзд!

Дверцята карети повільно відчинилися.З неї вийшов купець Вальтер,огрядний чоловік із очима,холодними,як замерша багнюка.А за ним, тримаючись за його лікоть,вийшла Ізольда.На ній була розкішна хутряна накидка,якої Оларік ніколи не бачив.Її обличчя більше не було ніжним.Воно було кам'яним.Ізольдо? Оларік зробив крок вперед,його голос здригнувся.Що...що ти тут робиш з ними?

Вона не підбігла до нього.Вона навіть не посміхнулася.Вона спокійно поправила рукавичку і подивилася на замок так,наче оцінювала товар на ринку.Мій батько викупив твої заставні листи у Блеквудів,Оларіку,сказала вона,і її голос був позбавлений будь-якої теплоти.Тепер Грімм-холл належить нам.Ти відмовився від шлюбу з герцогинею,і цим підписав собі вирок.Ти став ніким.Але...ти казала,що кохаєш мене! Оларік відчував,як земля випливає з-під-ніг.Ти казала,що підеш зі мною в злидні! Вальтер коротко і неприємно засміявся.Вона казала те,що ти хотів чути,хлопче.Нам потрібно були таємні ходи.Нам потрібно було знати, скільки варти залишилося і де ви ховаєте залишки срібла.Ти сам виклав нам усе на тарілочці,поки мріяв про "лицарську честь".Оларік перевів погляд на Ізольду.Він шукав у її очах бо дай тінь жалю,бодай краплю того світла,яке бачив у саду.Але там була лише порожнеча.Знаєш,що найсмішніше,Оларіку?

Ізольда підійшла  ближче,її дихання було холодним.Твоя шпора була справді срібною.Я продала її за два дюжини яєць.Це все,чого варта твоя честь у цьому місті.У цю мить у грудях Оларіка щось тріснуло.Це не був звук розбитого серця,це був звук металу,що загортовується в крижаній воді.Він подивився на замок,на свою матір,що стояла на балконі з обличчям,сповненим мовчазного "я ж казала",на збожеволілого батька,якого вже тягли з кабінету гвардійці Вальтера.Він не заплакав.Його очі раптом стали сухими й гострими.Він повільно дістав меч,не для того, щоб захищатися,а щоб відчути вагу холодної сталі.Ідіть звідси,процідив він крізь зуби.Забирайте замок.Забирайте каміння.Але пам'ятайте одне:ви навчили мене,що таке світ.І я обіцяю вам...я повернуся.І тоді ви благатимете про той самий голод,який ви принесли в мій дім.Ізольда зневажливо відвернулася,прямуючи до великої зали.Оларік залишився стояти посеред порожнього подвір'я.Він бачив,як прапор Гріммів зривають із флагшотка.Тієї хвилини Оларік Грімм помер.Народилося щось інше,істота,яка більше ніколи не повірить у кохання,яка бачитиме в людях лише інструменти,і яка за п'ять років перетворить Грівендор на затінок страху.Його час зупинився.Його темрява почалася.

                                 Сторінка-7