Ціна обіцянки

Ніч була холодною,але Оларік не відчував морозу.Він мчав до міста так,начи за ним гналися всі гончаки пекла.Копита Гріма вибивали іскри з каміння,а в голові молодого лорда відлунювали слова матері:"Вона бачить титул,Оларіку".Він увірвався в сад Ізольди,важко дихаючи.Вона вже була там, загорнута в тонку шаль,що робила її схожою на привид серед зів'ялих квітів.Побачивши його збудженне обличчя,вона миттєво змінила вираз із нудьгуючого спокою на глибоку тривогу.Оларіку! Що сталося? Твоє обличчя...воно біле,як крейда! вона підбігла до нього,притискаючи долоні до його щік.Ізольдо,вони хочуть забрати мене у тебе,видихнув він,хапаючи її за руки.Моя мати...Блеквуди...Вони знайшли мені наречену.Багату,холодну,з величезним приданим.Вони кажуть,що це єдиний шлях врятувати Грімм-холл.Він очікував,що вона заплаче,що вона почне благати його не йти.Але Ізольда завмерла.На коротку мить її очі стали гострими,як леза,вона прорахувала варіанти швидше,ніж найкращий казначей.Якщо він одружиться з Блеквуд,вона втратить доступ до замку назавжди.Якщо він відмовиться,замок заберуть кредитори,і він стане ніким.Їй потрібно було,щоб він залишився лордом,але без сторонньої допомоги.Тоді йди,Оларіку,прошепотіла вона,відсторонючись і опускаючи очі.Йди до своєї герцогині.Будь багатим,будь величним.А я...я залишуся тут,у порожньому саду,згадуючи той день,коли справжній лицар врятував мене від натовпу.Моє серце розіб'ється,але я буду знати,що ти врятував свій дім.Це був ідеальний удар.Оларік відчув,як у ньому закипає праведний гнів проти власної сім'ї.Ні! Я не дозволю їм купувати моє життя! вигукнув він,знову притягуючи її до себе.Я відмовляюсь.Я скажу матері,що Грімм не торгує своєю честю.Ми знайдемо інший шлях,Ізольдо.Мій батько ще лорд,ми вистоїмо! 

Але твій замок...твої борги...вона дивилася на нього з удаваним острахом,хоча всередині тріумфувала.Мій батько каже,що через місяць кредитори прийдуть з солдатами.Нехай приходять! Оларік випрямився,і в його погляді вперше з'явилася та жорсткість,яка згодом стане його постійнею супутницею.Я захищу замок.Я захищу тебе.Я вирву це ім'я з багнюки самотужки.Він розвернувся і пішов,не озираючись.Він не бачив,як Ізольда повільно підняла срібну шпору,яку він подарував їй раніше,і зневажливо кинула її на кам'яну лаву.Ти захистиш замок,Оларіку,тихо промовила вона,і в її голосі не було ні краплі кохання.Ти захистиш його для мене.Бо коли ти залишися зовсім один,без друзів і сім'ї,ти сам принесеш мені ключі від своїх воріт.Тієї ночі в замку Грімм відбулася остання велика сварка.Оларік офіційно відмовився від шлюбу з Блеклвудами.Мати прокляла його, назвавши вбивцею роду,в батько в своєму кабінеті лише тихо сміявся,розмовляючи з порожнім кріслом.Оларік вийшов на балкон і подивився на зорі.Він відчував себе вільним.Він ще не знав,що свобода,за яку він заплатив честю сім'ї,була лише ілізією,а зашморг на його шиї вже почав затягуватися.

                                 Сторінка-6