Мед і пастка

Наступні тижні стали для Оларіка часом,коли реальність замку Грімм почала розчинятися в ілізії,яку він сам собі створив.Щовечора, коли тіні подовжувалися,він залишив похмурі зале,де казначей Маркус продовжував рахувати збитки,і мчав до міста.Його метою був старий садза маєтком купця Вальтера,місце,де час, здавалося,завмирав.Ізольде чекала на нього біля фонтана з кам'яною німфою,що давно втратила свою чашу.У місячному світлі вона здавалася неземним створінням.Вона слухала його так,як не слухав ніхто у світі:з напіввідкритими вустами, подавшись уперед,наче кожне його слово було безцінним скарбом.Розкажіть мені ще про замок,Оларіку,шепотіла вона, торкаючись його руки.Чи правда,що в головній залі стоять обладунки вашого прадіда,який власноруч зупинив вороже військо?

Оларік розцвітав під її увагою,він розповідав про славні битви,про герби на вітражах,про велич,яка колись належали його роду.Але поступово,непомітно для себе,він почав відкривати їй і темні сторони.Тепер там лише протяги,Ізольдо,зізнався він одного вечора,схиливши голову.Замок порожній.Батько не впізнає його,він розмовляє з привидами,а слуги йдуть,бо мені нічим їм платити.Я, останній вартовий на порожніх руїнах.Він не помітив,як у цей момент очі Ізольди блиснули,не від співчуття,а від холодного розрахунку.Вона майстерно підхопила його за руку,стискаючи її своїми тонкими пальцями.Ви не вартовий руїн,Оларіку.Ви той,хто відбудує цей дім.Багаство,це лише цифри в книгах мого батька.Вони не мають душі.А ви...ви маєте честь,яка варта цілого королівства.Я б пішла за вами навіть у злидні,аби лише бути поруч із таким серцем.Ці слова були найсолодшою музикою для його зраненої гордості.Оларік,засліплений вдячністю,почав сприймати Ізольду як свій єдиний порятунок.Він розповів їй про таємні ходи замку,про систему засувів на головних воротах,про те,що варта вночі часто спить через нестачу вина та дисципліни.Він виклав перед нею всю свою вразливість,вірячи,що вона його надійний притулок.Коли-небудь ти станеш господинею Грімм-холлу,пообіцяв він,дістаючи з кишені свою срібну шпору.Це все,що я маю зараз.Але це символ мого слова.Ізольда взяла срібло,її пальці жалібно стиснули метал.Вона посміхнулася йому,тією самою медовою посмішкою,за якою вже ховалася тінь майбутньої зради.У ту мить,поки Оларік мріяв про спільне майбутнє,вона вже прикидала, наскільки вигідно може продати інформацію про слабкість замку Грімм тому,хто давно хотів прибрати ці землі до рук.

                          Сторінка-4