Сталь і порох

Свист сталі був єдиним звуком,що розривав важку тишу фехтувальної зали.Оларік Грімм зробив блискавичний випад,і вістря його рапіри  завмерло в ліченому дюймі від солом'яного опудала.Він важко дихав,піт стікав по його скронях,залишаючи солоні сліди на обличчі,яке ще не знало справжніх шрамів,але вже було позначене печаткою турботи.Зала замку Гріммів колись бачила кращі часи.Тепер же сонце,що пробивалося крізь вузькі бійниці,висвітлювало лише мільйони порошинок,які танцювали в повітрі,та обшарпані гобелени,з яких на молодого лорда дивилися його славетні предки.Їхні погляди здавалися йому докірливими. 

   Знову ви катуєте себе, мілорде? 

почувся старичий,деренчливий голос від дверей.Оларік різко обернувся,не опускаючи зброї.На порозі стояв Маркус,старий казначей,чия спина з кожним роком згиналася все нижче під вагою боргів родини.У руках він стискав стос паперів, перев'язаних червоною ниткою, кольором,який Оларік навчився ненавидіти більше за будь-який інший.Тільки сталь не бреше мені, Маркусе,Оларік нарешті опустив рапіру і витер лоб рукавом камзола.Сталь не вимагає відсотків і не присилає судових приставів.

Що там у тебе?

Казначеней зітхнув,переступаючи поріг.Його кроки луною відбивалися від холодного каменю.М'ясник відмовився давати в борг.Останні свічки в малій залі догоряють,в нових нас не бачити,доки не сплатимо рахунки воскобійні.І...ваш батько,мілорде.Лорд Едвард знову зачинився в кабінеті.Він переконаний,що розмовляє зі своїм дідом,і вимагає подати вино,якого в нас не залишилося ні краплі.Оларік заплющив очі.Образ батька,який повільно божеволів серед решток великої величі,боляче вколов серце.Рід Гріммів,колись могутній щит півночі,тепер нагадував порожню мушлю,яку ось-ось розчавить каблук кредитора.Продай срібний кандилябр із гостьової кімнати,тихо промовив Оларік.Маркус здригнувся,його очі розширилися від жаху.Але,мілорде! Це ж реліквія! На ньому герб вашого прадіда! 

А герб мого прадіда нагадує слуг,які не бачили платні три місяці? Оларік різко вставив рапіру в піхви.Метал клацнув,наче ставлячи крапку в суперечці.Продай його.Але тільки один.Решту ми збережемо.Він підійшов до вікна і подивився вниз, на місто Грівендо,що розкинулося біля підніжжя замку.Там,серед бруду та тісних вуличок,пульсувало життя,до якого йому не було діла...до сьогодні.Я не стану лордом жебраків,Маркусе, Оларік обернувся до старого,і в його погляді спалахнула сталева рішучість.Я знайду спосіб повернути велич цьому дому,не продавши останньої крихти гідності.Честь дорожча за золото.Принаймі,так мене вчила.Він ще не знав,що дуже скоро доля поставить цю честь на терези,а противагою стане кохання,яке виявиться гострішим за будь-яку рапіру.

                           Сторінка-1