Шкільні твори

Є на світі багато чудових
Неповторних і гарних країн 
Але мила моєму серденьку
лише та де мій батьківський дім

Де робила свої перші кроки
Де навчилась співати пісень
Де не знала печалі й тривоги 
Де щасливим був кожен мій день

Де чекала щоранку світання 
Аби небо побачить ясне 
Привітатись із сонечком раннім
Але зникло чомусь усе це

Зазвучали пістолі й гармати 
І гаряча кров пролилась
І заснули навіки солдати
Україна в тугу подалася

Я готова молитись до ночі 
Не стуляючи соннії очі 
Аби тільки кохана країна 
Знов відкрила свої вільні крила

Україно вставай підіймайся
Від кайданів своїх позбувався
І тоді зацвіта знов калина
Травянітиме знов полонина

Тоді сонечко радо всміхається 
Із джерельця водички нап'ється 
Знов засяє моя батьківщина
Я живу доки є Україна!
 

Реве- гуде негодонька, лихо назріває
Пішов син до армії і вже не вертає.

Плаче мати десь на полі її син потятий 
Вже не буде синьоокий більше ряст топтати

Пішов солдат та й загинув. Де його шукати?
Залишилось лише сльози гіркі проливати.

Лише згадає свого сина душа в неї рветься 
Був же юний ще козак - вже серце не б'ється.

І зроняє роси-сьози бідненькая мати,
Бо не знає: нащо жити, кого шанувати?

Чи пустити душу в небо, кинутися в море?
Куди не глянь саме лихо , одне тільки горе..

Чом вона не захистила від біди синочка
Не вберегла найрідніше - свого голубочка.

Раптом серце зупинилося - більше не забється.
А душа її на небі між хмаринок вється.

І летить вона до сина, ніжно обіймає
І радіє мов дитина - син вже виглядає.

Засихає рута-м'ята, рясні верби плачуть
Лиха кругом так багато, невже Бог не бачить?

Повидиш Софія 2015 рік

Доки буде жити Україна
І теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем Катерина 
З немовлям притнутим до грудей

Босі ноги темная коса
По щоці скотилася сльоза
Йде під небом, але над землею
Йде вона з дитиною своєю

Йде вона і не спинити шлях
Йде вона і сльози на очах
Минає села, ріки і поля,
Бо вже не миле їй своє життя

Той кого так щіро полюбила
Той кому дівотство віддала
Той кому дитину народила 
Той, єдиний, душу розтоптав

Якби знала то і не любила б
Якби знала може б не ждала 
Якби знала серце не відкрила
Москалю, що долю відібрав

Темні брови і сумнії очі 
Просить в Бога, щоб забрав життя
Ось таке воно буття дівоче
Не любіть дівчата москаля.

PS: вірш писала ще у середніх класах, але зараз він доволі актуальний 😅