Є на світі багато чудових
Неповторних і гарних країн
Але мила моєму серденьку
лише та де мій батьківський дім
Де робила свої перші кроки
Де навчилась співати пісень
Де не знала печалі й тривоги
Де щасливим був кожен мій день
Де чекала щоранку світання
Аби небо побачить ясне
Привітатись із сонечком раннім
Але зникло чомусь усе це
Зазвучали пістолі й гармати
І гаряча кров пролилась
І заснули навіки солдати
Україна в тугу подалася
Я готова молитись до ночі
Не стуляючи соннії очі
Аби тільки кохана країна
Знов відкрила свої вільні крила
Україно вставай підіймайся
Від кайданів своїх позбувався
І тоді зацвіта знов калина
Травянітиме знов полонина
Тоді сонечко радо всміхається
Із джерельця водички нап'ється
Знов засяє моя батьківщина
Я живу доки є Україна!
Реве- гуде негодонька, лихо назріває
Пішов син до армії і вже не вертає.
Плаче мати десь на полі її син потятий
Вже не буде синьоокий більше ряст топтати
Пішов солдат та й загинув. Де його шукати?
Залишилось лише сльози гіркі проливати.
Лише згадає свого сина душа в неї рветься
Був же юний ще козак - вже серце не б'ється.
І зроняє роси-сьози бідненькая мати,
Бо не знає: нащо жити, кого шанувати?
Чи пустити душу в небо, кинутися в море?
Куди не глянь саме лихо , одне тільки горе..
Чом вона не захистила від біди синочка
Не вберегла найрідніше - свого голубочка.
Раптом серце зупинилося - більше не забється.
А душа її на небі між хмаринок вється.
І летить вона до сина, ніжно обіймає
І радіє мов дитина - син вже виглядає.
Засихає рута-м'ята, рясні верби плачуть
Лиха кругом так багато, невже Бог не бачить?
Повидиш Софія 2015 рік
Доки буде жити Україна
І теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям притнутим до грудей
Босі ноги темная коса
По щоці скотилася сльоза
Йде під небом, але над землею
Йде вона з дитиною своєю
Йде вона і не спинити шлях
Йде вона і сльози на очах
Минає села, ріки і поля,
Бо вже не миле їй своє життя
Той кого так щіро полюбила
Той кому дівотство віддала
Той кому дитину народила
Той, єдиний, душу розтоптав
Якби знала то і не любила б
Якби знала може б не ждала
Якби знала серце не відкрила
Москалю, що долю відібрав
Темні брови і сумнії очі
Просить в Бога, щоб забрав життя
Ось таке воно буття дівоче
Не любіть дівчата москаля.
PS: вірш писала ще у середніх класах, але зараз він доволі актуальний 😅
Відредаговано: 04.05.2024