Глава 4. Кохати не задля, а всупереч

Глава 4

Кохати не задля, а всупереч

За рік до подій на озері

Після знайомства, Аделя зрозуміла, що батьки справді зробили для неї найкращий вибір. Вона була по вуха закохана в свого майбутнього чоловіка. Високий, кароокий, чорнобровий, все як з дівчатами нагадали. Орест був втіленням її дівочої мрії. Посміхався широко, сміявся голосно, підморгував, змушуючи її юне серце тріпотіти сильніше. Що в її віці ще потрібно дівчині? Про все інше ж подбали батьки. І про походження, і про майбутні статки. Це не турбувала її білокуру голівоньку.

Після ярмарку Зореславу та Ігора чекали безкінечні істерики від їхньої доньки. Ніяка розповідь Нани, ні про красу майбутнього чоловіка, ні про його добре серце або загадкову вдачу не могла заспокоїти молоду панянку. Вона кричала про зраду, про те, що її не люблять, про те, що втече з дому, якщо вони не передумають, тобто застосовувала усі дитячі маніпуляції, які в теорії могли подіяти на батьків. Але батьки були готові до цього. Єдиним, кого Аделіна підпускала до себе була Нана. Онука лила сльози на жилетку бабуні і все бідкалася про свою нещасну долю. Якби ж вона тільки знала про те, хто надоумив батьків її женихати. Якби тільки знала, яку гру вела Нана, чи пробачила б їй? А може навпаки швидше б змирилась зі своєю участю.

Вся справа в тому, що Нана носила в серці таїну. Вона знала, що її життя — смертне і відчувала, що кінець її швидко наближається. За часи, поки вона подорожувала світом, вона зібрала купу знань про травництво, магічних істот, зародження магії та порятунок душі. Знала вона також і те, що не встигла поділитись усім з онукою, якби сильно того не хотіла. Аделя була надто юна, надто вітряна. І цей вітер не завжди, а точніше майже ніколи, не допомагав Аделі споживати знання. Лише у вигляді казок та історій, розказаних на ніч, або для зігрівання біля груби. Якби Аделя сприймала ті історії за навчання — вона б ніколи в житті не стала слухати стару Нану. Тому Нана і використовувала різні хитрощі для передання дорогоцінних знань онуці.

Ореста Нана знала давно. Знала також і про його вовчу особливість. Адже саме до неї панич звертався за магічними зіллями, що мали полегшити його долю. Історія Нани і Ореста тривала роками. Батьки Ореста знайшли Нану, як тільки дізнались, що хлопчик буде вовком. Вони так довго чекали на живу дитину, що така особливість їх зовсім не лякала. Вони хотіли зробити все для полегшення життя їхнього, на той час єдиного, сина. Нана вміла багато чого, тож до її послуг звертались, коли він вчився обертатись і треба було полегшити біль перетворень, або намагався підкорити кровожерливість звіра всередині себе і Нана варила зілля для поєднання свідомостей. То хотів навчитись обертатись не залежно від фази місяця, і знову Нана приходила на допомогу. Із маленького вовченяти, який злився на весь світ через свій дар, він став повноправним чоловіком із даром, який хотів використати на благо людства. І от під час чергового відвідування своєї давньої знайомої, яка рятувала його протягом всього його свідомого життя — Орест побачив її, дівчину зі своїх мрій. Аделя була справжньою красунею, це в неї не забрати. Але окрім цього, в ній була присутня та легкість, яка так часто зачаровувала не лише чоловіків, а й всіх, хто хотів зачаровуватись. Її легка усмішка, з якою вона в той день вишивала біля вікна назавжди врізалась в мрії Ореста. Але хіба міг він претендувати на більше, окрім як споглядати її весь час, коли приходив за настоями. От тільки його потреба в зіллі зросла. Якщо раніше він відвідував Нану раз на кілька місяців, найчастіше кожен місяць то тепер приїздив ледь не кожен тиждень. Аби лиш спостерігати за цією посмішкою.

Нана ніколи не була дурною чи сліпою. Тож такі візити були для неї очевидними. Вона знала, що має з ними робити. Орест був хорошою партією для її онуки. А якщо ще й взяти в розрахунок його походження, то це дійсно те, що мало б допомогти Аделі зібрати всі необхідні знання, які хотіла передати їй Нана. Тим паче, що Орест був хороший з себе, з добрим, хоч і вовчим серцем, але також і з бажанням використати свій дар на благо і вже мав перші успіхи в цьому. Тому підставити все так, як треба не складало труднощів для мудрої жінки, яка з величини свого досвіду знала, як то керувати життями. Треба було всього лишень пустити потрібні думки в потрібні голови. Оресту — про те, що Аделі шукають чоловіка. Батькам Ореста — про те, що для її онуки підбирають пару і один з їх синів добре підходить на цю роль. Батькам Аделіни — що дівчина засиджується в дівках, і якби біди в дім не понесла. Залишалась тільки Аделіна, але Нана не могла нею керувати. Проти могли керувати її батьки. Нані всього лиш треба було приховати свою роль в цій грі. Чим вона вдало і займалась.

Тому, коли сім’я Ореста зацікавилась сватанням, Нана буда рада, що її план працює вдало. Вона не знала, яку бурю вона підняла в тій сім’ї. Вона лиш знала, що батьки Аделіни отримала гарну пропозицію і готові були на неї погодитись. Адже саме з подачі Нани сім’я Ореста розглядалась як «найкраща партія». Всі карти були підтасовані. Тому Нана знала, що ніякі скигління Аделіни не змінять ситуацію. А підтримувати онуку в такому випадку в її злості на весь світ було дуже просто.

Чи було це чесно зі сторони старої жінки? Не зрозуміло. Вона була такої вдачі. Завжди вважала себе правою і не зважала на те, як її рішення впливають на життя інших. Вона мала мету. І заради цієї мети грала різними картами.

Але коли Аделіна побачила Ореста вперше, куди поділись її істерики. Такої ніжної пані і уявити не можна було.

Та і Орест був задоволений: Аделя була справжньою красунею, і посаг за неї давали чималий. Його мрія здійснилась. Молодята були щасливими. Навіть таїна Ореста не дуже затемняла їхнього щастя. Він знав, що про цю свою особливість потрібно розповісти. Але тут на допомогу прийшла Нана. Знову. Вона порадила не спішити з розкриттям його сутності.