Глава 3. Будьте як вдома, але не забувайте, що Ви в гостях

Події на озері

- Що тут відбувається? Хто Ви такі та як пробрались до мого дому? — до будинку увійшла сивоволоса жінка, з ще молодим обличчям. Вона гордовито увійшла в хату, як власниця. На ній була вишивана сорочка з візерунками цього регіону, зверху накинута декорована жилетка та хустка їм в пару.

«Вона в святковому одязі. Це означає, що повертається вона з важливої для неї події. Дядько Петро казав, що дорога в неї була довга... от лише я не пам’ятаю, чи казав він куди саме вона ходила.» - Аделю однаково цікавила та лякала ця неочікувано молода жінка. Вона була трохи старшою за її маму, але видно, що пережила багато. Волосся було майже повністю сивим, не для її років.

- Вітаю Вас! Мене звати Орест, а це моя дружина Аделіна та донька Соломія. Ми проходили повз...

- Як Ви зайшли? — жінка оглядала суворим поглядом молоду сім’ю. Орест інстинктивно заховав дружину та доньку за спину подалі від цих пронизливих очей. Аделя притулила Соломію до себе ближче.

- Нас сюди впустили. — виглядала Аделя з-за плеча коханого. Вона не хотіла вбачати небезпеку в співбесідниці, але й жест Ореста говорив сам за себе. — Точніше, спочатку врятували, а потім впустили. Високий кремезний чоловік. — Аделя не хотіла здавати свого рятівника, але з іншого боку. Він не казав, що має залишитись анонімним, і він все ще залишався тим вогником надії, який мав подарувати їм прихисток. — Петро.

Жінка, що стояла напроти них шумно вдихнула повітря. Вона увіп’ялась очима в Аделю, та Соломію в неї на руках. Слова, які мали були схилити її на сторону молодої родини, розпалили в ній злість. Не на такий результат очікувала Аделя.

- Ти ще думаєш знущатись наді мною,— поки що незнайома жінка зіщулила очі та зціпила зуби. — Я не подивлюсь, що ти з дитиною. Вимітайтесь звідси! — це був не холодний гнів. Скоріше беззаперечний наказ.

- Пані! Послухайте. Ви маєте нас вислухати... — Орест намагався їй заперечити, але його перебили.

- Ви вдерлись до мене додому за моєї відсутності, знущаєтесь з мене та пам’яті мого покійного чоловіка і просите розуміння до Вас? — гордовито жінка склала руки на грудях. Вона ки нула погляд на їхній клунок, який приніс Орест. — Ви не з цих країв точно. В нас тут знають, що таке манери та повага до старших.

Вона знову пристально подивилась на родину. Юна дівчина з білими кудрями, які були неохайно зібрані в косу, в простій сукні лляній сукні, зверху теплий кожушок, притуляє до грудей згорток з нещодавно народженим малям. «Я бачила таких як вона. Цікаво, чи довго вони поневіряються. Судячи з усього не достатньо довго, щоб вона втратила надію чи зламалась.» Потім перевела погляд на хлопця, який прагнув бути чоловіком для своєї коханої. Молодий хлопець, від сили років 20, можливо навіть менше, чорнявий, з борідкою та вусами як у шляхтича, що під її поглядом намагався зробитись більшим. Молоді пани, що забрались аж сюди. В їхні глибокі краї. Катерина, якби не факт вторгнення в її дім, може й була б рада їх послухати. Вона була спрагла за такими історіями. Колись їх було багато, але після смерті Петра, вона заховала себе тут. Саме подалі від такого, щоб не ставати більше свідком нічиїх радостей чи горестей. Щоб більше не бути учасницею чогось такого, що розіб’є вщент її серце.

- Послухайте, ми тут опинились дякуючи Петру. Це правда. — Орест не знав як донести правдивість своїх слів співрозмовниці. — Він провів сюди мою родину. А мені сказав, що ви можете прийняти мене. — він відчув доторк Аделі до свого плеча.

«Не варто розповідати про це от так одразу» - говорив її погляд. Вона стримувала його. Може це й було б правильно. На даний момент. Але щось в словах Петра, дало зрозуміти Оресту, що ця жінка, ким би вона не була, їх зрозуміє. Прийме їх рано чи пізно, головне правильно пояснити.

- Нас з Соломією покликали русалки. Я їм піддалась. Не була готова до такої зустрічі. Забула, що це не місто. Магія тут ближче до людей. Її можна зустріти тут скрізь. Не була достатньо обачною і... — Аделя важко зітхнула згадуючи те, що ледь пережила, - і піддала небезпеці не лише себе, а й нашу Соломію... На щастя, поруч опинився Петро. Я не до кінця розумію як так. Але він нас врятував. Не лише від русалок, а й від ночі. Привів сюди, зігрів, і порадив звернутись до Вас. Сказав... що Вам... — Аделя не знала як продовжити. Петро сказав, що ця пані не приймає те, що їй потрібна допомога. А вони й так почали знайомство не з позитивної ноти. Вона боялась ще більше відштовхнути цю загадкову жінку, яка вже не здавалась такою романтично, як перед їх знайомством. Перед нею стояла доросла, самодостатня жінка, яка не спішила їх приймати до себе, але при цьому дала єдину можливість пояснити все. Аделя не хотіла знехтувати той шанс, бо відчувала, що другого не буде.

- Петро сказав, що Вам стане духу нам допомогти, - прийшов на допомогу Орест.

«Яке хитре формулювання. Орест завжди був вправний на приховування правди та вмів зацікавити співрозмовника недомовками» - Аделя згадала їхнє знайомство і як вправно він приховав свою природу від її батьків, аж до того, що вони дозволили їм одружитись. Вона поглянула на Катерину, судячи з усього, ця проста ремарка спрацювала вдало. В будь-якому випадку, Катерина все ще їх слухала. І не просто слухала, зачувши останні слова вона хмикнула собі під ніс. «Це означає, що ми змогли викликати в неї інтерес».

- Отже ви обоє стверджуєте, що мій покійний чоловік, з’явився вам та впустив сюди? Чи не фантастична це історія? Для чого йому це робити для двох молодиків та малої дитини. Ви не з нашого краю. І він знає, що я не приймаю гостей. Тим паче після його смерті.

- А Ви не дуже дивуєтесь тому, що Ваш покійний чоловік тільки що був тут. — зауважив Орест.

- А Вас я бачу манерам не вчили. Відповідаєте питанням на питання. — кинула засуджуючий погляд Катерина. — Ще й дивуєтесь, моїй негостинності...