Затишні вікна

Сині сутінки вже давно сховали в своїх обіймах яскравий день. Сірі хмари приховали зорі, спалахнула блискавка, вдарив грім, на землю впали перші дощові крапельки. Посилений вітер, чимдуж погнав водяні доріжки, поглинаючи всі інші звуки. Вулицю освітлювали лише одинокі ліхтарі та відблиски світла в вікнах: від них віяло теплом та затишком. За такої погоди, навіть пса ніхто не вижене на вулицю.

Але там, крізь шепіт дощу, ледь чутні звуки наближення кроків. Вуличний ліхтар вловив стрункий стан молодої дівчини. Її довге, колись пишне, а тепер сріблясте волосся, хаотично розлягалося на опущені плечі. Жовта розшита маками сорочка з рожевими полосами, обліпила гарне тіло, а розірвана спідниця ледве трималася на виразних боках. Її білі босоніжки утопали в брудних калюжах. Лівою рукою вона трималася за правий бік, а в правій руці тримала маленький ніж з грубою рукояттю.

Дівчина сильно втомилася. Крізь пальчики просочувалась кров і відразу стікала, приховуючись під невблаганним  дощем. Вона зупинилася, підняла голову назустріч холодним струмочкам, і здригаючись всім тілом, прилинула до залізного стовпу ліхтаря. Вона вирішила трішки відпочити. Ось так, вона  відпочине і піде собі далі. Додому? Ні, тільки не додому, якщо матуся побачить, що сталось з її найдорожчою сорочкою, буде сваритись та не відпустить більше на дискотеку. Може піти до Наді? Ні, до неї краще не потикатись, там цей Степан напівдурок, ще залицятися почне. Тоді до Світлани, так краще до Світлани, в неї вона сорочку, і попрасує, і полагодить, і матуся нічого не дізнається…

Вана подивилась на свою рану, що все ще кровила, на ніж в руці, і прикривши очі, відкинула його чимдалі від себе, на тротуар. Він дзвінко відкликнувшись, зник під металевою решіткою.

Вона с посмішкою на обличчі згадала, хто сьогоднішнього вечора запросив її до танцю (вона так довго цього чекала). Такий милий, уважний красень, за яким всі дівчата бігали, а він звернув увагу на неї. Як потім він запропонував провести її додому, але передумав і вони пішли до нього. И там, не доходячи до його житла, притиснув її до стіни і почав цілувати. Вона ж анітрохи не заперечувала, мліючи в його міцних обіймах. Але далі все відбулося ніби в страшному сні. Незнамо звідки з’явився її старший брат. Побачивши таку картину, він затіяв сварку. Ніхто з парубків не хотів поступатись. Брат бажав забрати її додому, а Кирилко наполягав, що вона вже давно не дитина та має право робити те, що їй заманеться. Діло дійшло навіть до бійки. Вона й не помітила, як брат вийняв саморобний ніж, а її парубок складний. Все почалося по новому. Не витримавши, вона втрутилася, стала між ними і…

Дівчина повільно спустилася на мокрий асфальт, холодний дощ плескав бліде нерухоме обличчя, стікаючи з нього безкінечними сльозинками. Рожеві струмочки, все ще продовжували повільно стелитися по дорозі, розчиняючись серед водяних потоків. Тихо журчав вуличний ліхтар, відносячи останні, невинні думки дівчини.

Йшов осінній холодний дощ, дмухав північний вітер, блискавка, виблискуючи, освітлювала темні шпаринки вулиці. Тільки великі затишні вікна очі, дарували тепло та спокій.