Глава 15

— Як його вбити? — Головне питання прозвучало, як тільки ми повернулись в будинок Артема. 

Він неохоче відпустив мою руку та всівся на диван. 

— Як вдасться. Не існує спеціальної зброї, щоб вбити таких, як ми. Але зараз в тебе не має навіть сили, щоб з ним змагатись і не померти. Він сильний, дуже сильний. 

— Я готова, — з упевненістю промовила я, розуміючи свої обмежені можливості, адже я не любитель спорту. 

— Вибач, але ти ще людина, в тебе немає надприродних сил. Він зламає твою шию, навіть не торкаючись до неї. 

Це точно. Не потрібно бути самовпевненою, якщо у твої можливості входить лише вміння ламати олівці, а не шиї противників. 

— Тоді що потрібно робити зараз? Ми будемо чекати? 

— В якомусь сенсі. 

— Прекрасно… Тоді мені обов'язково знаходитись тут? Ти подорожуєш в часі, поверни мене в ту ніч, коли ми зустрілися востаннє. 

Артем встав та підійшов так близько, що між нами була відстань з десять сантиметрів. Ростом він був вищим за мене, тому мені довелося підняти голову, щоб подивитися в його обличчя.

— І що ти робитимеш у своєму світі? Тепер ти не така, як всі ті люди, — запитав він. 

— Скільки раз ти ще маєш це повторити, щоб я почувала себе такою? Я робитиму свої справи, житиму своїм поки що звичним життям, — відповіла я, щиро бажаючи зустрітися з Юлею. Якщо все йде до того, що цей світ має стати для мене новою домівкою, я б хотіла попрощатись зі свою кращою подругою. 

— Ти впевнена? 

Хіба на мені було написано, що я сумніваюся? 

— Так.

Дивне відчуття — подорожувати в часі та просторі. Ти ніби сів у найшвидший літак, який гарантує комфорт. 

Я стояла одна однісінька посеред кімнати, мама стукала у двері. Я побігла відчиняти.

— З яких пір ти замикаєшся на ключ? — запитала вона, поставивши руки в боки та змірявши мене сердитим поглядом. 

— Та я просто через скайп розмовляла, не хотіла, щоб ти увійшла та попала в об'єктив камери.

Та мама мені не повірила. 

— Щось тут не так, — протягнула вона. 

— Все так, мамо. Ми обговорювали завтрашню контрольну з математики. Вона дуже важлива. 

Мама сказала, що я не вмію брехати та пішла спати. Я ж відправилась у кухню, щоб з'їсти що-небудь, адже почувала себе голодною.