Глава 4

Ми заїхали ще в продуктовий магазин, щоб купити овочів для салату та хліба. Пакет та книги, які несла від дороги до будинку здаватися такими тяжкими, що почали боліти руки. Я боялась, що все от-от розсиплеться на доріжці. 

Та все ж я зупинилась, почувши шум у сусідів, яких вже давно в нас не було. Мама теж проявила цікавість та почала прислухатися. 

— Думаєш, хтось нарешті поселяється в сусідньому будинку? — запитала вона. 

— Не знаю. Що мені з того? 

Я зайшла в дім та відразу пішла на кухню. Підручники кинула на стіл, сумку — на стілець, а пакет з харчами — на кухонний стіл. 

— Потрібно приготувати щось смачненьке та піти познайомитися, — промовила мама. — Сподіваюся, вони хороші люди. 

Та мене мало хвилювали сусіди. Я хотіла швидше запхати продукти в холодильник та піти перевірити пошту. Раптом Юля вийшла з коми та написала мені. Так, це лише моє  найбільше бажання, бо це по суті не можливо, але коли це станеться, то батьки не дозволять  їй написати мені й двох слів. Але надія все ж існувала.

— Може, ми приготуємо для них лазанью? — мама все говорила про своє. 

Я обурилася:

— Ти нам вже сто років не готувала лазанью! 

— Улюблена страва Стаса… — додала мама з гіркотою. 

Стаса все ще не знайшли, це її вбивало, хоч вона намагалась триматися. В тому озері знайшли тіла семи незнайомців. Двох ідентифікувати, вони являлись жителями іншого міста, яке розташувалося по той бік озера. Імена п'ятьох інших ще виясняли. 

— Ти мені допоможеш? — поцікавилась вона. Мені не дуже хотілося стирчати на кухні цілий вечір. — Колись ти вийдеш заміж, майбутній чоловік скаже щось йому приготувати, а ти будеш різати огірок як та з Кардаш'ян. 

Мама змусила мене засміятися. І так бувало кожен раз, коли вона намагалась згадати якусь світову зірку, про яку насправді нічого не знала. 

— Ото буде смішно, — відповіла я. — Добре, піду переодягнуся. 

Я перенесла підручники у свою кімнату та увімкнула комп'ютер, щоб бігом перевірити пошту. Від Юлі нічого не було, але в спамі з'явилось кілька нових повідомлень з незрозумілою темою, то ж я не стала відкривати, боячись, що то запустили якийсь вірус. 

Переодягнувшись, вимкнула світло, як ненароком подивилась у вікно, яке виходило прямо на обійстя того будинку, куди заїхали нові сусіди. 

У вікні навпроти стояла худа людська  фігура. Розгледіти її не могла, бо всередині горіло світло, і вона виглядала як чорна пляма. Стало моторошно, що хтось спостерігає за мною. 

Але я теж спостерігаю, тільки стою в напівтемряві…

Щоб покласти цьому кінець, я пішла на кухню. Мама вже встигла помити посуд, заварити каву, яку спокійно пила, поки жарились котлети, які обожнює тато. Він мав скоро прийти додому, тож потрібно було швидко чимось повечеряти. 

— А мені кави? — запитала я. 

— Будеш погано спати.

— Тоді мені молока, а туди трішки влий кави. 

— Коли приготуєш салат. 

Мама могла б вести переговорити з терористами, тому що в неї був талант щодо цього. Договоритись з нею неможливо, але вона могла вговорити кого завгодно. Я швиденько накришила помідори, огірочки, пекінську капусту, закинула те все в глибоку миску та полила соусом, який залишився з минулого разу. 

— Не все ще втрачено! — констатувала мама, посміхаючись. 

— Не даром ти мене ростила, — кинула я у відповідь та сіла за стіл. — Сьогодні мій браслет запищав на весь клас. Ні з того, ні з сього. Налякав всіх. 

— Зламався? 

Я втиснула голову в плечі, бо не знала, чи електронні браслети ламаються. Та і поліція не приїздила перевірити його. 

— Без поняття. Але я вдарила по ньому, то він заглухнув. Може, просто заглючив? 

Мама теж не мала відповіді на моє запитання, яке в цілому звучало трохи риторично. 

— Тобі його носити, поки не знімуть підозру. А я впевнена, що це станеться найближчим часом. 

Лагідний мамин голос заспокоював. Вона погладила мене теплою рукою по щоці так ніжно, ніби я була маленькою дитиною. 

Я повірила її словами.