8.1 Перемовини

Коли пан король піксі, якого, до речі, звали Пуль, спромігся відійти від сонного зілля фей, він виявив себе у моїй хатині на столі на м’якому рушничку, складеному в декілька разів у якості матрацика. Разом із ним на крихітному стільчику сиділа принцеса Енлік під моїм та Лесаніним пильним наглядом. Саме у будиночку Берегині було вирішено проводити перемовини лідерів двох домів Зачарованого лісу, адже жодна зі сторін не наважилася б тут вдаватися до магічних дій чи ще чогось негарного, тим більше у присутності самої Берегині. Поки він спав, Лесана нарешті з’явилася та дізналася, що пропустила. Вона знову залікувала мої рани на ногах та руках — свята лисичка, що б я без неї робила?…

Чисельна свита обох лідерів чекала за межами будинку, обліпивши вікна хатинки.

Оговтавшись, Пуль, звісно, був не дуже задоволений та не розумів, що відбувається, але все ж таки тримався в межах дозволеного.

Я ж відчувала себе, як у школі. Ситуація доволі знайома. Два учасники конфлікту, кожен вважає себе правим, але правда, як відомо, в кожного своя, втім закон та правила єдині для всіх. Принаймні мають бути. У цьому випадку я діятиму так, як раніше в школі. Тільки замість жихарки зі мною зазвичай ще був хтось з адміністрації. А тут я нібито перебрала на себе функції директорки. Заступниці, якщо точно!

Спочатку оголосила правила перемовин, давши кожному по 3 хвилини висловитися, чому спірна територія належить саме їхньому королівству, а далі планувалося перейти до дискусії та пошуку компромісу.

Першою почала Енлік. Фея розгорнула сувій, і стала водити пальчиком по рядках, шукаючи той, що підтверджував її слова. Пуль тільки водив носиком-хобітком та демонстративно дивився в інший бік. Ми з Лесаною схилилися разом з лупою над крихітним документом та феєю, яка його демонструвала. Енлік наполегливо намагалася залучити впертого Пуля, але той був непохитний.

— Це наша земля. Так було споконвіку. А ви, піксі, завжди погоджувались з таким розділом. Ось, дивіться на наш договір, заключений між моїм батьком тоді ще живим королем фей Рейнардом та королевою піксі Алеаною.

— Ні, це ви подивіться! У договорі, який уклали королева піксі наймудріша Алеана та король фей Рейнард, чітко зазначено, що територія фей розпочинається там, де закінчуються води річки, — сказав Пуль, розмахуючи лапками та нервово здригаючи крильцями.

— Саме так! — підтвердила фея. – То що не зрозуміло? Забирайтеся з нашої землі!

— Е-е, ні! Це вже не ваша земля! Річка відійшла, тож фактично земля, що звільнилася на березі, належить піксі.

— Що-о-о? НІ! Це не так! Увесь правий берег річки на момент угоди — це земля фей!

— Ні! Ваша земля — та що була правим берегом на момент угоди! Отже, територія, затоплена річкою, а зараз вільна від води належить піксі. Води ріки чемно відступили та дали нам нові землі.

— Це нісенітниця! — заперечувала Енлік, тупочучи крихітними ніжками по столу. Войовнича принцеса-метелик ледве стримувала своє роздратування. Пуль гордовито відвертався від опонентки, ігноруючи бурхливу реакцію феї. Звісно, він був готовий до неї, звісно він розпочав війну, тож був впевнений у своїй правоті та було б дивно, якби зараз він поступився. 

Кожна сторона вважає себе правою. Хто б сумнівався... Але все ж таки сподіваюся, що втрати з обох боків змусять їх домовитися та піти на компроміс. Час перервати цей нескінченний спір, доки ці двоє не розпочали бійку.

— Так, добре! Усі висловилися. Отже, ми бачимо у вашому договорі неточність. То давайте просто зробимо спірні землі нічийними. Річка буде, так би мовити, нейтральними водами, а земля під нею назавжди лишиться такою, включно з декількома метрами берегової лінії.

— Ні!

— Ні!

Майже в один голос виголосили обидві сторони.

— Берегине, земля Зачарованого лісу — це скарб. Ми не можемо допустити, щоб вона була не доглянута ніким. До того ж річка належить нереїдам, але тільки води, не земля під нею. Як майбутня королева фей, я клянуся чесно доглядати ці землі, як усі інші наші землі.

Ох, це ще що таке? Ще нереїд мені не вистачало… Калюжі потім за ними витирай.

— Почекайте-но, я теж доглядатиму за цими землями, як за своїми! Вони належать нам по праву, — заперечив Пуль.

Поки фея та піксі сперечаються, відвожу в сторону жихарку, щоб порадитися. Рішення непросте, але його треба прийняти. Якщо зараз я скажу, що земля тепер належатиме комусь з них, вони точно не змиряться із цим. Відкласти це рішення до появи справжньої Берегині я теж не можу. Віддати землю нереїдам — втягнути ще третю сторону у конфлікт. Що ж мені вирішити?

— Чи могло таке бути? Вони читають угоду по-різному, — шепочу Лесі.

— Не знаю, Берегине… Я не настільки розумна, щоб судити.

— Але мені потрібна твоя порада, Лесано! Ти дуже розумна! Ти найрозумніша жихарка, яку я знаю, — щиро сказала я і не збрехала. Бо вона дійсно єдина жихарка, яку я знала у житті.

Лесіни щічки зашарілися. Їй було несподівано чути подібні слова від господині, хоч і не справжньої.

— Якби я була такою ж розумною, як Берегиня, я б повернула річку у ті береги, що й були раніше.

— І як ми можемо це зробити?