Розділ вісімнадцятий. Торкатися тебе

Прокинувшись, Лукас не одразу зрозумів, де він. Крізь пелену хмар пробивались поодинокі промені осіннього сонця. Лукас позіхнув, намагаючись згадати, коли він востаннє так добре спав. Кімната була світла, ліжко м’яке, тендітна тепла рука лежала у нього на грудях. Рука? Він повільно обернувся. Поряд із ним мирно сопіла Айшес. Волосся її розтріпалось, носом вона притискалась до нього плеча. Вона виглядала такою ніжною, беззахисною, що її хотілось захищати, ховати від усього світу, аби ніхто і ніколи не зміг їй нашкодити.

Лукас сам не помітив, як низько схилився над нею. Пасмо його багряного волосся впало їй на обличчя. Дівчина тихенько щось промурчала і відкрила очі. Їхні обличчя були настільки близько, що обоє на секунду розгубились. Почервонівши, Лукас відсахнувся назад і мало не впав з ліжка. Айшес також підскочила, прикриваючись ковдрою.

- Я… нічого такого… просто… - затинаючись почав герцог, - просто… добрий ранок, Айша…

- Добрий ранок, - тихо відповіла дівчина, - як… як вам спалось?

- А? Ааа… дуже спокійно, - зізнався Лукас.

- Ваша світлосте, - у двері постукали, почувся голос Тревора, - прошу пробачення за раптовий візит, але вже майже опівдень! Є справи, які вимагають вашого втручання!

- Що?! – Лукас зіскочив з ліжка, - якого дідька ти не розбудив мене раніше?!

- Ну, ми з леді Елеттою щойно повернулись з королівського палацу… та і вас ще й потрібно було знайти, Ваша світлосте, - голос за дверима звучав хитро та провокативно.

- Треворе… - прогарчав Лукас.

Швидко одягнувшись, на ходу застібаючи свою сорочку, він обернувся до Айшес.

- Прошу мене пробачити, моя леді, - промовив він винувато, - але справи не чекають…

- Я розумію, - з неприхованим розчаруванням відповіла Айшес.

- Айшес, - Лукас зупинився у дверях, - я буду зайнятий декілька днів, майже вес час впритул до нашого весілля.  Я б хотів… точніше… ти не проти якщо я… хоча б вночі буду поряд?.. Не подумай, що я…

- Звичайно! – випалила Айшес раптом, сама собі здивувавшись, - я не проти.

- Дякую, - посміхнувся герцог і вийшов за двері.

В коридорі його чекав Тревор. На його обличчі застигла натягнута, скептична посмішка.

-Чому ти не розбудив мене раніше?! – накинувся на нього Лукас.

- Ну, Ваша світлосте, ти покинув королівський палац вночі, навіть нас не попередивши! Персія мало не здуріла! Зранку ми прибули в маєток, але ні в покоях, ні в кабінеті тебе не було! Хто ж знав, що ти в покоях нашої леді?! Коли Персія вас побачила, то мало руки мені не відірвала, коли я спробував тебе розбудити! Тому, єдине що мені лишалось, це чекати поки ти прокинешся і вийдеш з кімнати, щоб я тебе вбив.

- Тц… - Лукас дивився в бік, уникаючи погляду свого лицаря, - я сподіваюсь, справи, які на мене чекають, дійсно вартують того, аби я за власним бажанням виліз з того ліжка…

- Ваша світлосте, - похитав головою Тревор, - а як же ваша обіцянка не торкатися леді до весілля?

- Я не торкався, - герцог почервонів, - і взагалі. Заціпся. Ходімо. Ти казав, там справ багато.

***

Впритул до весілля, Лукас та Айшес бачились тільки вночі, коли той навідувався до її покоїв. Як і обіцяв, герцог не торкався своєї нареченої. Вона зустрічала його сонна, вони трохи говорили перед сном, а потім вона майже завжди засинала першою. Він обережно переносив її на ліжко і лягав поряд. Деякий час він просто дивився на ї обличчя у напівтемряві кімнати. З кожним новим днем йому здавалось, що вона стає все красивішою. Служниці красиво зачісували її волосся, аби воно не плуталось уві сні, її нічні сорочки кожного дня змінювали свій фасон. А сама Айшес кожну їхню зустріч посміхалась йому все тепліше. Її ніжна шкіра мала аромат квітів. Її запах щоразу окутував герцога, хвилював його, зваблював. А на ранок він почувався прекрасно, як вже давно себе не відчував. Сон його став спокійним та безтурботним. Поступово зникли синці під очима, він перестав позіхати на нарадах та більше не відключався у себе в кабінеті.

Їхні стосунки значно потеплішали з того дня, як Айшес прибула до маєтку Сіаль. Айшес більше не губилась у його присутності, їхні розмови стали невимушеними. Дівчина раділа його присутності і кожній можливості зустрітися вдень. Зміни торкнулися не лише їхніх стосунків. Тепер Айшес не боялась віддавати накази прислугам, вільно спілкувалась із Персією та Тревором. Поступово, вона звикала до нового життя і почала поводити себе як справжня майбутня герцогиня. Її погляд змінився і став схожим на той, яким Лукас бачив його ще тоді, у минулому…

За короткий термін Айшес полюбилась слугам та лицарям. З Персією її стосунки також змінилися. Вони більше часу проводили разом. Елетта всюди супроводжувала свою леді, допомагала розібратися в устрої бомонду Елібрії, потроху починала вводити її в курс справ герцогства. Айша швидка навчалась. А коли вони гуляли містом, вона потроху знайомилась із елібрійською знаттю. Хоча це і не вважалось повноцінним знайомством допоки герцог офіційно не представить світському колу свою наречену, аристократи Елібрії наче самі шукали зустрічі з майбутньою герцогинею. Лише за тиждень з Айшес «випадково» зіштовхнулись декілька титулованих. На щастя, Персія миттєво реагувала і всі знайомства минули без проблем.