Розділ п’ятнадцятий. Зустріч

- Ми вже майже на місці, леді Айшес, - промовила Персія, - вам не прохолодно? Клімат Елібрії трохи відрізняється. У нас в цю пору вечорами холодно…

- Все гаразд, - відповіла Айша.

- Справді?.. – Персія скоса глянула на мурашки на її руках, - ви впевнені?

Айшес стримано кивнула. Екіпаж проїхав крізь високі ковані ворота, патруль солдат вишикувався вздовж дороги і відсалютував новоприбулим. Вперше за всю дорогу, Айшес проявила цікавість до чогось за вікном карети, коли побачила маєток. Він був втричі більшим за графський, у якому вона жила. Екіпаж зупинився на невеличкій площі із мармуровим фонтаном перед маєтком. Персія вистрибнула з карети та подала руку Айшес. Дівчина вийшла і здригнулась. Побачивши це, Персія миттєво скинула свій плащ і поклала на її плечі.

- Я не пожартувала, леді Айшес, - промовила вона тихо, - у нас холодно. А герцог не пробачить мені, якщо його наречена захворіє в перший же день.

- Але я в нормі… - мляво спробувала протестувати Айшес, але химера похитала головою.

- Мій обов’язок – подбати про вас! – сказала вона.

- Персія! – пролунав голос, - ви затримались!

Лише зараз Айшес зрозуміла, що вся площа оточена лицарями, а уздовж сходів вишикувалась прислуга. Всі вони вклонились, варто їй було обернутися.

- Вітаємо у маєтку родини Сіаль, Ваша світлосте, леді Айшес! – проскандували вони голосно.

Сходами спускався сам герцог, його супроводжував лицар з дивним, червоно-золотавим волоссям у білому мундирі. Погляд герцога був пронизливим, Айшес ніяк не могла зрозуміти, які це емоції і чи є вони взагалі. Герцог підійшов і вклонився дівчині.

- Вітаю вас у моїх володіннях, Айшес Лілейн Вієрте, - промовив він, поцілувавши її руку, - моє ім’я – Лукас Сіаль. Дорога було легкою? Втомились?

- Вітаю, Ваша світлосте, - Айша зробила реверанс, - дякую за турботу, все добре.

- Від сьогодні, ми з вами офіційно заручені, - продовжив Сіаль, - ви – моя наречена. І я зроблю ваше життя тут настільки комфортним і забезпеченим, на скільки вистачить моїх сил.

- Я вдячна вам за щедрість, Ваша світлосте, - схилила голову дівчина.

Лукас Сіаль клацнув пальцями і слуги одразу ж заметушилися. Хтось кинувся забирати речі з екіпажу, хтось повернувся у маєток, лише лицарі нерухомо стояли на своїх постах. Лукас жестом запросив Айшу слідувати за ним. Персія та другий лицар йшли позаду.

- Ви вперше в Елібрії, леді Айшес? – запитав Сіаль.

- Так, - кивнула дівчина.

- Сподіваюсь, вам тут сподобається, - промовив герцог, - культура і клімат тут відрізняються, звичайно. Але, можливо, вам це прийдеться до душі.

- Про Елібрію я знаю лише з книжок, - сказала Айша, - але, мені імпонує ваше королівство ще з малих літ.

- Справді? І чому ж, дозвольте поцікавитись?

- В Елібрії немає рабства.

Герцог на мить завмер.

- Он як… - майже пошепки промовив він, - вам не подобається культура рабства Лімерії?

- Ні, не подобається, - відповідь була чітка.

- Я… - Сіаль зупинився, - я наказав подати вечерю. Ви певно зголодніли з дороги? Ходімо.

Банкетна зала була вся прикрашена квітами. Троянди, лілеї, гортензія. Тут не було жодного вільного куточка, де б не стояла ваза чи корзинка з букетом. Стіл був вишукано сервірований срібними приборами, білосніжним посудом із срібним візерунком. Лукас сів навпроти Айши. Дівчина була трохи здивована антуражем, але поводила себе стримано. Про себе Персія відмітила, що коли вони перетнули елібрійський кордон, погляд дівчини став трохи жвавішим. Наче мотузка, затягнута в неї на шиї, стала тиснути трохи менше. Подали вечерю.

- Вам все подобається, леді? – запитав Лукас через декілька хвилин мовчання.

- Так, Ваша світлосте.

- Сьогодні, впевнений, у вас був важкий день. Бажаєте відпочити після вечері?

- Була б вдячна вам за цю можливість.

- Леді, що супроводжувала вас, Персія Елетта. Моя довірена піддана. Вона супроводжуватиме вас і надалі. Завтра вона проведе вам екскурсію маєтком. Ви можете звертатися до неї з будь-яких питань, якщо мене не буде на місці. А чоловік, що стоїть поряд із нею, Тревор Мірель, командир лицарів. Він буде відповідальним за вашу безпеку, леді Айшес.

- Ви дуже великодушні, - дівчина потягнулась за келихом.

- Ви нічого не запитуєте, - не витримав Сіаль, - невже ця ситуація вас зовсім не хвилює?

Рука Айши завмерла. Вона підняла погляд на Лукаса і сумно посміхнулась.

- Ваша світлосте, - сказала вона серйозно, - я з дитинства знала, що шлюб не буде моїм рішенням. За мене оберуть нареченого, час і місце церемонії, навіть сукню і прикраси. А після розриву заручин із принцом Аймером, моя цінність на шлюбному ринку значно впала. Тому батько пообіцяв віддати мене за того, хто більше запропонує. І якщо вже я тут, значить ви і є той, хто запропонував за мене найбільшу суму. Чому я маю дивуватися тому, що відбулось? Якщо я і маю питання, то лише одне… навіщо вам це?..