Розділ одинадцятий. Герцог, котрий не спить

За вікном повільно сходило сонце. У саду починали співати вранішні пташки, плескалась вода у фонтанах. Маєток прокидався. По коридорах снувала прислуга, хтось позіхав, хтось квапив підлеглих. З кухні доносився галас. Весь маєток наповнювався світлом і лише у кабінеті сонце не пробивалось крізь важкі штори. У двері постукали. Раз, другий. Не почувши відповіді, хтось інший би просто пішов геть. Але не вона.

- Ваша світлосте! – двері відчинились і у темний кабінет увійшла дівчина.

На відміну від інших леді, одягнена вона була не у сукню, а у вузькі темні штани, білу сорочку та високі чоботи. Її лілове волосся було сплетене у дві коси. На щоках у неї були ледь помітні, напівпрозорі лусочки. Вона зачинила за собою двері і озирнулась.

-Ваша світлосте! – покликала вона ще раз голосніше.

- Ммм… - почулось десь з глибин кабінету.

Глибоко зітхнувши, дівчина підійшла до вікна, і що було сил потягнула за мотузки штор, відкриваючи їх. Яскраве сонце миттєво залило всю кімнату, освітивши кожен її куточок, включаючи власника, що спав прямісінько у кріслі, поклавши голову на письмовий стіл.

- Ваша світлосте… - зітхнула дівчина, - ви знову ночували у кабінеті!!! Хоч би на софу лягли…

- Ммм… - знову пробурмотіли з під паперів, - чого ти репетуєш з самого ранку, Персія?..

- У вас зустріч о десятій! – сказала дівчина, піднімаючи документи з голови свого пана.

Багряне волосся розсипалось по плечах, стрічка, яка його тримала, розв’язалася і впала. Він незадоволено зиркнув на дівчину своїми медовими очима. Персія обережно замахнула з його чола пару прядок волосся.

-Так не можна, - сказала вона тихо, - хоч іноді потрібно відпочивати.

- Я спізнююсь? – піднявся юнак у кріслі.

- Ні.

- Значить, все добре, - сказав він, підвівшись і потягнувшись.

- Лукасе… - дівчина глибоко зітхнула, - ви маєте нормально спати!

- Благаю, Персія… - закотив очі хлопець, - тільки давай без нотацій. Я в нормі. У нас же немає ніяких проблем? Надходили скарги?

- Ні, але…

- Хтось надсилав листи з претензіями?

- Ні, але ж я…

- Можливо, у батька є якісь питання до моєї роботи?

- Ні, Його світлість дуже задоволений вашою роботою! Але ж не!..

- Ну і чудово, - знизав плечима Лукас, - хіба не прекрасно? Робота виконується, всі задоволені, ніяких проблем.

- Пане Лукас, - дівчина вхопила його за лікоть, - у вас синці під очима!

На мить юнак завмер, але одразу ж відсмикнув свою руку і відвернувся від дівчини.

- Все гаразд, Персія, - повторив він, - накажи підготувати все до зустрічі. Я поснідаю на терасі.

- Ваш батько вже віддав наказ подати сніданок у саду, - трохи з осторогою зауважила Персія.

- Що?! – Лукас аж підскочив, - і давно батько тут?!

- Він прибув ще до світанку, - відповіла дівчина.

- Та чого ж ти мовчала… - він вилетів з кабінету.

Персія підняла документи, що розлетілись по всьому столу і розклала їх на місця. З того дня, як вона знайшла Лукаса посеред лісу минуло вже більше чотирьох років. З тої самої ночі, коли його викрали, ціллю її родини став пошук молодого пана. А сама Персія прийняла рішення життя покласти на те, аби знайти його. Її чари були не досконалі. Вони лише змінили колір його волосся, приховали королівську мітку та не давали проявитися крилам. Для клану Елетта її рівень був дуже посереднім, але для людей її магія була достатньо складною. Це і врятувало Лукаса, якщо те, що з ним сталось, можна було назвати порятунком.

Вісім років вона та її родина витратили на пошуки. Його шукали по всій Елібрії. А потім подались до Лімерії. Ніхто і гадки не мав, що работоргівці скористаються порталом. Магія переміщення дуже складна. Тож, найняти чаклуна, який нею володіє дуже дорого. Ніхто і подумати не міг, що такий чаклун буде серед викрадачів. Довгі роки пошуків серед усіх работорговців Лімерії, маскування, приховування власної сутності. А потім вона натрапила на хлопця на ім’я Евер.

Він був химерою хижого типу, такий, як і вона. З іклами і пазурами, з лускою на обличчі. І на відміну від тих багатьох, кого вона зустрічала до нього, Евера так і не вдалось зламати. На ньому стояло декілька рабських печатей. Було видно, що кістки його не раз ламали, на шкірі було безліч шрамів. Але він все рівно мав ясний погляд. Работорговець сказав, що його вони так і не змогли продати, того лишили собі, доглядати за іншими рабами. Коли Персія розпитувала його про химеру з жовтими очима, тільки Евер зміг його згадати. І він виявився розумним хлопцем, подавав сигнали поглядом, аби того не зрозумів работорговець.

Персія викупила його за безцінок, работорговці навіть не зрозуміли, що втратили майже мапу скарбів. Хоча дівчина і присягалась, що не влізатиме у порятунок викрадених химер, цим роками займалась спеціальна комісія Елібрії. Работоргівля завжди була однією з основних причин конфлікту між двома королівствами. Живий товар був у Лімерії ще від самого її початку, у той час коли Елібрія просувала політику рівного та вільного населення. І жодна зі сторін не планувала змінювати те, на чому століттями будувалась історія їхніх королівств.