Розділ шостий. Нічний кошмар

Дні у королівському палаці видавались монотонними і однаковими. На наступний день після балу Аймер так і не з’явився, як обіцяв. І на наступний день вони з Айшес також не зустрілися. І в наступні дні також. Айшес весь тиждень відвідувала чаювання, зустрічалась із леді, з якими мала честь познайомитись на балу. Її декілька разів запрошували прогулятися по крамницях столиці, тричі запрошували відвідати знамениті кав’ярні. Було більш ніж очевидно, що все це лише жест ввічливості і люб’язності по відношенню до графської родини Вієрте. Адже чутки про небезпечну магію сну Айшес досягли кожного куточку королівства. Знаходитись з нею поряд побоювались навіть ті, хто платив чаклунам за захисні чари.

Але Айшес було байдуже. Вона приємно проводила час, посміхалась і була рада тому, що на цих прогулянках разом із двома лицарями її супроводжував і Лукас. Настрій дівчини значно покращився, адже юнак став навідуватись до її кімнати кожної ночі після опівночі. Вони трохи говорили, ділилися тим, як минув день, що нового вони почули чи побачили. А ще, планували, що робитимуть, коли повернуться додому. До повернення лишалось два дні.

- Що? – Айшес ошелешено дививлась на матір, - не розумію.

- Повторюю! Твій батько з прислугою повертається у маєток сьогодні ж. Йому вже готують екіпаж. Ми з тобою відбудемо, як і планувалось, після завтра.

- Але… що сталось? Чому? І з прислугою, це?..

- Твоя химера також повернется у маєток! – наче прочитавши думки доньки, різко відповіда графиня, - Айшес, батько не має тобі звітувати! Якщо він так вирішив, значить на те є причина. З нами лишиться одна карета і лицарі. Карета прислуги відправляється з батьком. До того ж, щойно мені повідомили, що завтра тебе хоче бачити Його високість, принц Аймер.

- Я зрозуміла, мамо. Можу я попрощатися?

- О господи, - закотила очі Елеонор, - присягаюся, мене вже починає дратувати ваша неналежна поведінка, юна леді. Ви, певно, забуваєте своє місце і місце цієї химери.

- Лукас, мамо, - тихо відповіда Айшес, - його звати Лукас.

- Байдуже, - відмахнулась Елеонор, - роби що хочеш. Коли питання з твоїм весіллям буде вирішене, це вже буде проблема твого чоловіка. Сподіваюсь, до того часу тобі стане розуму припинити це безглуздя.

Айшес вклонилась та вийшла з кімнати. Лукаса вона знайшла швидко. Він разом із іншими слугами допомагав складати речі. Побачивши Айшу, він зупинився і вклонився своїй леді.

- Леді Айшес, - тихо промовив він, - я повертаюсь у маєток першим. Чекатиму вас.

- Так… - трохи розгублено промовила дівчина, - я хотіла побажати тобі гарної дороги.

- Дякую, леді, - знову схилив голову Лукас, - з нетерпінням чекатиму нашої зустрічі.

Він підняв скриню, яку ніс і пішов до карети. Айша відчувала, що він чимось засмучений, але боялась подумати, що причина тому цей ранній від’їзд. Їй і самій було трохи сумно, адже сьогодні вночі він не прийде…

***

- Прекрасна леді Айшес, - Аймер зустрів її у королівському саду, - прогуляємось?

Аймер простягнув їй руку. Зробивши реверанс, Айша взяла його під лікоть і, неспішним кроком, вони пішли по білій кам’яній доріжці. Дівчина мовчала. Вона уявлення не мала навіщо її покликали.

- Маю перепросити, - нарешті розпочав розмову крон-принц, - я обіцяв вам зустріч на наступний день після балу, але справи змусили мене змінити плани. Сподіваюсь, це не зіпсувало вам відпочинок у столиці?

- Аж ніяк, Ваша високосте, - посміхнулась дівчина, - я чудово провела час. Рада, що маю можливість побачити вас перед своїм від’їздом.

- Невже сьогодні? Я думав, ви від’їжджаєте завтра на світанку.

- Я також думала, що ми поїдемо завтра. Але, батько повернувся ще вчора, тож, матінка прийняла рішення поїхати вслід за ним одразу після нашої зустрічі. Більше ніяких справ у нас не заплановано, тож це найкраще рішення. До ночі вже маємо бути вдома.

- Он як, - Аймер зітхнув, - тоді, я не займу у вас багато часу. Наші батьки домовились про наш шлюб. Зізнаюсь, ніколи не бачив батька настільки зацікавленим у чомусь. Деталей я ще не знаю, але граф обіцяв за вас дорогоцінне придане, від якого королівська родина відмовитись не змогла. Що я дійсно знаю, так це те, що про наші заручини буде офіційно оголошено у день вашого шіснадцятиріччя. До цього часу, ви вважатиметесь вільною нареченою і вам надходитимуть пропозиції руки та сердця.

- Все вже вирішено?.. – тихо запитала Айшес.

- Так, - кивнув принц, - послухайте, леді Айшес, я розумію, що наш шлюб – це суто політичне рішення. І я не очікую, що ви покохаєте мене, але буду відвертим. Ви подобаєтесь мені. І я вважаю, що якщо вже крон-принц приречений на політичний шлюб, то найкращої кандидатки мені не знайти. Ви вродлива, розумна, з вами цікаво розмовляти, ви не схожі на цих ряджених ляльок, яких цікавлять лише плітки, сукні та коштовності. І ваші погляди на майбутнє королівства схожі з моїми.

- Мені приємні ваші слова, Ваша високосте, - Айшес спробувала посміхнутись, але голос її тремтів і принц почув це.

- Леді Айшес, - він зупинився і стиснув її долоню, - ми з вами дуже схожі. Нас обох з дитинства готували саме до цього. Ми не знали, хто складе нам партію. Але знали, що наврядче це буде за покликом сердця. Ми старші діти наших сімей. І на нас лежить велика відповідальність. Ми народжені, аби виправдовувати очікування. Та коли мені повідомили, що на роль моєї нареченої розглядають вас, я щиро тому зрадів. З поміж усіх аристократок ви дійсно видались мені особливою і я не приховуватиму цього. Знаючи ваші погляди, кращої королеви поряд я і уявити не міг.