Розділ четвертий. Химера графської доньки

Час минав швидко. Відносини Лукаса та Айши значно потеплішали. З маленької кімнатки, хлопця за наказом самого графа переселили у кімнату, що межувала зі спальнею Айшес. Раніше ту кімнату займала її особиста покоївка, але після випадку з втратою контролю над магією, вона боялась жити так близько до юної пані. Тому деякий час кімната лишалась порожньою. А так, як Лукас виконував майже всю роботу тої самої покоївки, граф не побачив нічого поганого і тому, аби поселити хлопця ближче до його хазяйки. 

Відношення прислуги до Лукаса також змінилось. Його більше не обходили стороною. Звичайно, ніхто з ним навіть не намагався подружитися чи хоча б, спробувати поспілкуватися. Але загрози в ньому більше ніхто не бачив. Всі увірували в те, що Айшес повністю перевиховала та підкорила химеру собі, отже, він не стане загрозою, поки на ньому лишається її рабська печать. 

У той же час, всі гості, які відвідували графський маєток тільки і пліткували потім про те, як графська донька вправно перетворила звичайнісіньку химеру на вихованого слугу, яких ще при дворі треба було пошукати. Айшу дратувало те, що Лукаса у його ж присутності називали то слугою, то рабом. А от самому Лукасу то було байдуже. Він стояв осторонь, привітно посміхався, виконував накази спокійно і відповідав лише тоді, коли до нього особисто зверталися. А гостів у маєтку останнім часом дуже побільшало. 

З моменту укладення угоди минуло майже три роки. Наближався чотирнадцятий день народження Айшес, а разом з ним і її дебют у світському суспільстві Лімерії. А отже, кожна родина надсилала запрошення на бали та чаювання. Світські дами приїжджали оцінити готовність юної леді до її першого балу у королівському палаці,  а також придивитися до неї, як до потенційної нареченої для своїх синів. Хоча, до дебюту лишалось ще декілька місяців, деякі родини вважали за потрібне заздалегідь оцінити такий «товар». 

- Я втомилась від всього цього… - Айша зайшла в кімнату Лукаса та одразу ж впала на ліжко, - ці дамочки просто нестерпні!

- О, привіт, Айша, дякую що постукала, проходь, - скептично буркнув Лукас, відриваючись від своєї книги, - гості вже поїхали? 

- Таааак. Повірити не можу, що ти кинув мене там саму, - простогнала дівчина, - як ти міг?!

- О, ні! – скривився хлопець, - ти нічого не переплутала, га? Взагалі-то, це ваша гостя наполягла на тому, щоб у залі лишились самі дівчатка. Моєї вини в тому немає.

- Але ти і радий старатися, - пробурмотіла Айша, - аж засяяв весь, коли сказали вийти. 

- Лакеї тих пані – така собі компанія, - знизав плечима Лукас, - да і самому там стовбичили і слухати те безглузде щебетання про нові фасони суконь у столиці… фе!

- Ох і важко ж тобі, бідолашному, - саркастично промовила дівчина, - а мені, між іншим, не просто слухати то потрібно. Але й підтримувати ту бесіду і робити вигляд, що мені це таааак цікаво!..

- Ну так ти ж графська донька, не я, - посміхнувся Лукас, - чим я тобі тут допоможу? 

- Заміниш мене на наступному такому чаюванні? 

- Хмм… - Лукас на секунду замислився, - думаєш, мені пасуватиме твоя сукня? 

Айша подивилась на хлопця із подивом. За останні три роки він помітно зміцнів. За три тижні йому мало виповнитися 16 років. Його чорне волосся стало трохи довшим, яскраві жовті очі більше не лякали, а навпаки, приваблювали. Риси його  обличчя і тіло помітно змужніли. Він вже виглядав не як маленький хлопчик, а як юнак, котрий готувався вступити до лицарського ордену. 

Між іншим, щодня він тренувався з мечем на задньому подвір’ї маєтку разом із лицарями графа. Які, певно, єдині з усіх найманих робітників маєтку, відносились до нього дружно і привітно. Граф наполіг на тому, щоб хлопця навчали володінню мечем, адже саме його обрала донька собі у компаньйони. А значить, він мав замінити і її охоронця. І це було дуже зручно, адже лицарі, як і вся інша прислуга, не хотіли мати справу з Айшес. Спочатку, ця ідея загону лицарів не сподобалась. Раб та ще й химера. Куди йому тренуватися із синами аристократів. Але капітану хлопець приглянувся. Його наполегливість і те, як швидко і старанно він навчався припало молодому капітану Еріку Фейту до душі. Потроху, лицарі почали спілкуватися з Лукасом і поза тренуваннями. Хоч і був він мовчазним персонажем, але з тих пір його часто звали до казарми випити, коли хазяї дозволяли відпочити. 

- Айша! Агов, Айша! Ти чого? Заснула? – Лукас відірвав дівчину від роздумів, - ти всерйоз розмірковувала, в якій з твоїх суконь я буди виглядати симпатичніше? 

- А якщо і так? – дівчина, зніяковівши, відвела погляд, - я б на це подивилась. 

Лукас встав, поставив книгу на поличку і сів на ліжко поряд із дівчиною. Вона виглядала втомленою. Її сукня ніжно блакитного кольору, з білим тонким мереживом на плечах, трохи зім’ялась. Волосся трохи повибивалось із зачіски. Вона відкинулась на ліжко і подивилась на Лукаса.

- Мені це так набридло… - тихо сказала вона. 

- Тобі потрібно відпочити, - Лукас провів пальцями по її волоссю, - дивись, вже і зачіску зіпсувала, і сукня…

- Я тебе півдня не бачила, - ображено надула губи дівчина, - а завтра ще й баронеса Відель має прибути, знову побачимось тільки під вечір. 

- В тебе скоро дебют, це нормально, - знизав плечима Лукас. 

Варто було визнати, що через наближення дебюту, Айша проводила майже весь день або на чаюваннях із поважними леді, або ж під наглядом вчителів. Єдиний урок, на який Лукасу дозволялось її супроводжувати, це урок танців, де він мав виступати в ролі її партнера. Вільного часу у дівчини стало зовсім мало. Під вечір вона майже валилась з ніг. Відповідно і з Лукасом вони стали проводити зовсім мало часу разом. І, зізнатися, хлопцю це не подобалось. Соромно було зізнатися, але Лукас відчував себе покинутим.