5. Надія для крижаної відьми

Зайшовши у дім, хлопець випадково торкнувся моєї руки і скрикнув від подиву:

— Боги, та ти ж холодна як лід! — я лише іронічно всміхнулася його зауваженню. Я дійсно була крижаною. Крижаною відьмою. Тільки, схоже, він про мене не чув, інакше б тікав звідси швидше за вітер. — Тебе треба чимось зігріти.

Він всадовив мене в крісло біля каміну, накинув на плечі мій старенький в'язаний плед і розвів вогонь. Я дивилася на його метушіння з легкою посмішкою. Мене не можна зігріти. Я давно вже така, з того часу, як не стало моїх батьків. Але мене мій холод турбує. А от цього хлопця він чогось турбував, навіть більше за власний.

— Облиш це, — зупинила я його, коли він збирався бігти на кухню за гарячим чаєм. — Я не відчуваю холод. Сам краще сядь і зігрійся, а я зроблю чай.

Хлопець подивився на мене недовірливо, але все ж таки взяв друге крісло і, підсунувши його поближче до каміну, сів. Залишивши його відігріватися, я пішла на кухню робити чай, роздумуючи над тим, що мені далі робити з цим дивовижним хлопцем. Мабуть, варто йому розповісти правду про себе. Повернувшись у вітальню з чаєм і печивом, я поставила тацю на столик між нами і присіла. Хлопець відразу ж зробив кілька ковтків і, гріючи руки чашкою, заговорив:

— Здається, ми не встигли познайомитись. Мене звуть Каель. Я мандрівний травник. Вивчаю рослини різних місцевостей, пишу про них книги, створюю цілющі зілля. А ти? Що робиш тут одна високо в горах? Це твій дім? — питання посипалися немов сніг у хурделицю. — Тобі не страшно тут жити?

— Мене звуть Ейрін, — відповіла я йому. — Так, це мій дім. Невже ти дійсно нічого не чув про мене, Каелю? — я зазирнула в його зелені, мов смарагди, очі, такі гарні, що хотілося вічність у них дивитися. — Невже люди з селища внизу тобі нічого про мене не розповідали?

— Ні, — Каель похитав головою і зробив ще ковток чаю. — Хіба що один старий в таверні хитро посміхався, коли я розпитував дорогу до лісу в горах. Він сказав мені лише, щоб я тепліше вдягнувся.

Я дивилася на Каеля зі щирим здивуванням. Що ж це виходить? Люди в селищі свідомо відправили його до мене, знаючи, що я можу його перетворити на кригу? І хто з нас ще злий і жорстокий? Стало якось сумно. А ще дуже захотілося, щоб Каель побачив мене справжню. Але я маю розповісти йому правду про мене.

— Я володію незвичною магією, Каелю, — мій голос звучав тихо, але чітко. — Та хуртовина, в яку ти потрапив — викликана мною.

— Але як? — здивувався Каель.

— Бо я крижана відьма.

Я очікувала, що Каель злякається, захоче втекти з мого дому, але він продовжував сидіти в кріслі й з цікавістю на мене дивився, одним лише поглядом своїх смарагдових очей вимагаючи продовження.

Я розповіла йому все. Спочатку легенду про мене, потім вже від себе. Каель слухав мене уважно, не перебивав, тільки мовчки пив чай з печивом. Коли я закінчила свою розповідь, він сказав лише одне слово:

— Дивовижно!

— Ти не боїшся мене?

— А чого мені тебе боятися, Ейрін? — Каель знизав плечима і поставив порожню чашку на столик. — Хіба ти збираєшся заподіяти мені зло?

— Ні, не збираюся. Якщо, звісно, ти мені нічого не зробиш. Хуртовини, мороз я викликаю лише надворі, а вдома можу лишень перетворити щось або когось на кригу, якщо відчуваю загрозу. Моя магія зазвичай посилюється, коли мені сумно, боляче або страшно, — пояснила я.

— А коли тобі добре, що відбувається з твоєю магією? — поцікавився Каель.

— Добре? — я сумно усміхнулася. — Мені не буває добре. Тобі було б добре, якби кілька століть підряд тебе всі ненавиділи і ти не мав би змоги бодай з кимось поспілкуватися?

— Гадаю, що ні. Але чому ти не намагалася підкорити свою магію, Ейрін?

— Я намагалася. Шукала книжки, але в них немає нічого про мою магію. Магічні сили — рідкість, а про такі, як у мене ніде нема ні слова. Боги мене прокляли.

— Ні, Ейрін, боги тебе благословили. Просто ти ще цього не зрозуміла, та й інші люди теж, — Каель потягнувся через столик і торкнувся моєї руки. Від його теплого дотику серце забилося частіше. — А знаєш, Ейрін, — Каель мені усміхнувся, — твоя рука зараз не така холодна, якою була раніше. Коли я торкнувся тебе вперше, то здалося, ніби я опустив руку в крижану воду, а зараз відчуваю лише легку прохолоду.

Я подивилася на нього з недовірою і здивуванням. Хіба таке могло бути? Хіба я могла стати теплішою? Але цей хлопець так на мене дивився, що мої сумніви розтанули мов сніг під весняним сонцем. Здається його тепло і доброта зігрівають не тільки мою душу, а й тіло. Невже він дійсно той самий?..

— Я подумаю, що можна зробити з твоєю магією, Ейрін. Є в мене деякі ідеї, — Каель відпустив мою руку і без його дотику мені здалося, що в кімнаті стало прохолодніше. — Завтра вранці я тобі все розкажу. Я дуже втомився. Де я можу поспати?

Я відвела Каеля в одну із вільних кімнат — в будинку було ще дві спальні, окрім моєї. Я принесла йому теплу ковдру, яка давно лежала у шафі, а сама повернулася до вітальні. Вогонь в каміні майже згас, але мені було байдуже. Мене зігрівала присутність Каеля. Він був єдиним, хто побачив мене справжню, для нього я не була жорстокою крижаною відьмою, яку всі боялися. Смарагдові очі Каеля, коли він дивився на мене, випромінювали тепло, і це давало мені надію вперше за стільки років.