Перстень Минодори

Вийшовши з будівлі головного управління, зі сльозами на очах Марія впала на коліна. «Покидьок! Що за варварська епоха! Чому я? За що це все мені?», - емоційні думки крутились у голові дівчини.

— Марія! - вигукнув Андрій, який увесь цей час чекав на неї неподалік.

— Моя хороша, що трапилось? - спитав він, обіймаючи її та витираючи її сльози.

— Я… Він… За що, Андрію?! - майже в істериці прокричала йому у відповідь Марія.

— Ходімо додому, там ти заспокоїшся.

— Ні! Я не хочу, щоб усі бачили мене таку… Будуть ставити питання.

Зайшовши у невеличкий сквер, вони сіли на лавочку. Трохи прийшовши до тями, Марія розповіла Андрію про те, що з нею відбулося в кабінеті Гармаша.

— Я його вб’ю! - зі злістю прокричав хлопець, підскочивши зі свого місця.

— Андрію, зупинись! - крикнула дівчина, схопивши його за руку, — У нього влада. Він чітко дав зрозуміти, що вдіяти нічого не можна.

— Марія, ти себе чуєш? Він тебе ледве… Ай! Я навіть не можу це вимовити! Це огидно!

— Він пригрозив не лише мені. Сказав, що якщо я не погоджусь, то усі, кого я люблю, опиняться під його прицілом.

— Але ж треба щось робити!

— Залишається єдиний варіант.

— Який же?

— Летіти додому, Андрію.

— Додому? Але як? Комета за два дні, а браслету немає.

— Є інший артефакт. Мені треба негайно знайти сестру Козаченко!

Приїхавши в інфекційну лікарню, Марія одразу почала шукати медсестру з майбутнього.

Пройшовши коридорами будівлі, дівчина ніяк не змогла її знайти.

— Я перепрошую, - звернулась Марія до сестри-господині, — Мені потрібна сестра Козаченко. У неї вихідний?

— Томка? Вона в палаті №10.

— В палаті?

— Вона підхопила пневмоніт. Мені дуже шкода. Ви родичка?

— Так..., родичка, - відповіла дівчина.

Коли Марія зайшла в потрібну кімнату, вона побачила Тамару Вікторівну. Важко і часто дихаючи, вона лежала в ліжку. Шкіра була бліда і мокра, а на лобі лежала свіжа волога тканина. Поряд з жінкою була її родина: чоловік, який на вигляд був значно старший від неї, молода дівчина років 20 і троє дітей-підлітків. Коли медсестра побачила Марію, вона пошепки попросила чоловіка взяти дітей і вийти з палати на декілька хвилин.

— Маріє, я рада тебе знову побачити, - слабким голосом сказала медсестра.

— Тамара Вікторівно, що кажуть лікарі? - спитала Марія.

— Запалення легень, кхе-кхе, - відповідаючи, закашлялась вона.

— Ви маєте бути сильною заради своєї родини.

— Маріє, не треба. Перебіг хвороби вкрай агресивний. Скоріш за все, це синьогнійна паличка, збудник госпітальної пневмонії. Ми обидві з тобою розуміємо, що без антибіотиків у мене мало шансів на виживання. Не беручи до уваги високу смертність від інфекцій, є в цій епосі щось романтичне, чи не так? - оптимістичним тоном сказала медсестра Козаченко.

Роздивляючись перстень Минодори на руці жінки, Марія раптом сказала те, чого зовсім не планувала:

— Тамаро, це прозвучить дико, але я знаю, як повернутись додому! Уже за два дні над містом пролетить рідкісна комета фон Берга. В цей день портал у палаці графа Потьомкіна повинен відкритись при наявності артефакту. Твій перстень – це твій квиток додому! Тебе там одразу вилікують!

— Стій, стій, Маріє, не так швидко… Ти що, збожеволіла? Чи це все моя лихоманка?

— Це правда! Відьма на ім’я Федора продала мені браслет в антикварній лавці, після чого я потрапила сюди!

— Який збіг. Я теж купила свій перстень в антикварному магазині…

— От бачиш!

— А де ж він? - спитала Тамара, шукаючи браслет на руках у Марії.

— Його у мене вкрали…

— І ти прийшла попросити моє кільце, - ствердно сказала медсестра.

— Якщо чесно…, так. Я згадала, як ти говорила, що твоє життя тепер тут. Але побачивши тебе хворою…, я не можу забрати у тебе цей шанс!

За кілька секунд мовчання тремтливими руками медсестра зняла свій перстень і віддала Марії.

— Лети додому, моя люба.

— Тамаро, я не можу…

— Ми обидві знаємо, які часи настануть тут через якихось 5-10 років. За чверть століття я вже пройшла через подібне. І не бажаю тобі такого життя, кхе-кхе.

— А як же ти? Ти загинеш без адекватного лікування!

— Я… Я хочу побути зі своєю родиною, - з посмішкою відповіла Тамара Козаченко.

Приголомшена Марія вийшла з лікарні. Дочекавшись на неї, Андрій спитав:

— Ну, як все пройшло? Це і є перстень чаклунки Минодори?

— Так, це… Це він.

— Що сталося?

— Тамара. Вона… Тяжко хвора.

— Все ж буде добре?

— Прогноз невтішний. В мій час її б вилікували, але… Вона відмовилась від цього шансу. Туманська мала рацію…

— Машо, мені дуже шкода.

— Тепер я просто зобов’язана довести справу до кінця. Ця стерва Федора не отримає бажаного!

— Якщо вірити розрахункам Глушинського, комета фон Берга буде в зеніті післязавтра о 21:32. Отже в цей час ми маємо бути неподалік палацу.

— Якраз післязавтра Гармаш чекає на мене в управлінні. Якщо я не з’явлюсь, одному Богу відомо, що він зробить.

— Не хвилюйся, коли портал відкриється, ти зникнеш назавжди. Скажемо, що ти втекла.

— Туманська попередила, що прокляття так просто мене не відпустить…