Арешт

Наступного ранку, в понеділок, Марія та родина Зверховських, як завжди, снідали у повному складі. Аж раптом пролунав гучний стукіт у двері.

— Хто це може бути в таку ранню годину? - спитала Аглая Михайлівна.

Коли жінка відчинила двері квартири, на порозі вона побачила трьох міліціонерів.

— Квартира Зверховських? - спитав один з них.

— Так, - відповіла Аглая.

— Марія Олександрівна проживає з вами?

— Так, це я, - сказала дівчина, підійшовши до дверей.

— Ви маєте негайно проїхати з нами в управління.

— Я заарештована? - налякано спитала вона.

— Товариш міліціонер, це якась помилка! - сказав Андрій.
Марії нічого не залишалось, як виконати наказ правоохоронців.

Прибувши в будівлю головного управління, дівчину одразу завели в просторий світлий кабінет з високими стінами. Біля вікна стоїть великий дерев’яний робочий стіл, на якому лежали канцелярські приладдя і паперова папка з написом «ДЕЛО №27». Підійшовши ближче, Марія акуратно відкрила її і побачила своє ім’я. В очі одразу кидались великі заголовки:

«КОНТРРЕВОЛЮЦИОННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ»

«ШПИОНАЖ»

«СТАТЬЯ 58 УК СССР»

Аж раптом вона почула, як металевий замок почав відчинятись. Швидко закривши папку, Марія озирнулась у бік дверей. В кабінет зайшов старший слідчий Гармаш Сергій Павлович.

— А, Марія Олександрівно. Я прошу вибачення, що змусив вас чекати.

— Товариш Гармаш, тут, видно, якась помилка. Я не розумію, що я тут роблю.

— Не хвилюйтесь і присядьте, Маріє. Я хочу з вами дещо обговорити.

Сам чоловік зайняв своє робоче місце, а дівчина сіла на міцний дерев’яний стілець, який стояв з бокової частини стола. Запаливши цигарку, Гармаш почав:

— Отже, Маріє. Ви ж не проти, якщо я буду звати вас Марія?

— Товариш Гармаш, поясніть мені, будь ласка, в чому мене звинувачують?

— А вас є, в чому звинувачувати?

— Я нічого не зробила.

— Окрім того, що ви брешете про своє походження.

— Я не розумію…

— Я в цій справі 20 років і вмію розпізнавати таких як ви, Маріє. Те, як ви себе поводите, як розмовляєте… Ваші манери видають вас, Маша.

— З яких пір манери людини є приводом для її арешту?

Відкривши папку, Гармаш продовжив:

— Ось тут, Маріє, вся інформація про вас. І знаєте, що? Про вас нічого немає. Ви запевняли, що приїхали з Київщини.

— Мої документи…

— Вкрали, коли ви приїхали в Катеринослав у березні цього року. Я вже чув цю казочку. Але навіть Київське окружне управління не знайшло жодних даних про вас. Ви можете це пояснити?

— Цього не може бути, певно, якась помилка в самому управлінні. Хіба такого не може бути?

— Може.

— Товариш Гармаш, я чесно навчаюсь лікарській справі і ніколи не порушувала закони.

Вставши зі свого крісла і підійшовши до Марії ззаду, Гармаш відповів:

— Я вам вірю, Маріє. Така вродлива дівчина. Хіба хтось може подумати, що вона може бути шпигункою?

— Я не шпигунка!

— Авжеж ні, - сказав чоловік, поправляючи волосся дівчини, — Але ти можеш нею стати.

— Я не розумію…

Продовжуючи стояти позаду Марії, Гармаш нахилився, наблизивши свої губи до її вуха:

— Машо, Машо, бідна Машо. Буде дуже прикро, якщо таке молоде звабливе тіло потрапить у в’язницю за 58 статтею, - прошепотів Гармаш, одночасно поклавши свою руку Марії на коліно. Повільним рухом він почав піднімати вгору її спідницю.

— Товариш Гармаш, зупиніться, благаю! - скрикнула Марія, намагаючись встати зі стільця. Але чоловік знову посадив її на місце вільною рукою.

— Кричати можна, моя хороша. Але ніхто не прийде. Тут всі свої, - продовжив шепотіти збоченець, видихаючи цигарковий запах зі свого рота, — Але я хочу, щоб все було за згодою.

Раптом він відійшов від Марії та знову сів у своє крісло.

— Маріє Олександрівно, я дам вам пару днів на роздуми. Ця папка піде, куди треба, якщо ви не будете «співпрацювати зі слідством», - сказав він, особливим чином виділивши останнє словосполучення.

Заціпеніла Марія не змогла вичавити з себе жодного слова.

— Я буду чекати на вас у своєму кабінеті післязавтра о 20:00. Ми гарно проведемо цей вечір разом, не сумнівайся. А зараз ви вільні. Вас проведуть.

Дівчина встала зі свого місця та повільно направилась до дверей.

— О, і ще дещо!

Не обертаючись, Марія зупинилась.

— Схоже, що ти здружилась з родиною Зверховських, Яворницьких, громадянкою Туманською… Так, так, не дивуйся. Я все про тебе знаю, Маша. Але не хвилюйся. З ними все буде добре, якщо ти виконаєш моє прохання. Нехай це буде для тебе додатковим стимулом. Ступай.