Звана вечеря

Пройшло два тижні. Життя повернулося до свого стабільного ладу. Андрій вийшов на роботу, а Марія продовжила своє навчання. Тим часом жодних новин про вкрадений браслет не було. Одного дня за вечерею родина Зверховських, як завжди, вела жваву бесіду.

— Андрію, синку, ти сьогодні якийсь задумливий, - сказав батько.

— За два дні ректор влаштовує вечерю з приводу свого звільнення. Отримав від нього запрошення.

— Писаржевський залишає посаду? - спитав Іван Іванович.

— Він працює над відкриттям Інституту фізичної хімії в Києві. Буде там на посаді керівника.

— Отже він переїжджає? А хто прийде на заміну?

— Поки не відомо.

— Може, повернеться Лебедєв?

— Навряд-чи Микола Йосипович знову погодиться на ректорство. Його влаштовує місце завідувача кафедрою палеонтології.

— То ти підеш на вечерю? - спитала Аглая Михайлівна.

— Там буде багато впливових людей. Буде не ввічливо відмовляти, - відповів Андрій.

— То в чому питання, синку? - продовжує мати.

— Всі прийдуть зі своїми дружинами. Виходить, тільки я буду самотній.

— І це проблема? Господи, ну візьми з собою нашу Марію! Ти ж не проти, люба? - спитала мати.

— Я, навіть не знаю, - відповіла вона.

— А й справді. Маріє, пішли зі мною? - спитав Андрій.

— Ну… Якщо це буде зручно…

— Не кажи дурниць! Давно ти була на світському заході? - сказала Аглая, — Вам обом це буде корисно. Цілими днями сидять у своїх книжках і світу білого не бачать! Скажи їм Іване!

— Мати має рацію. Синку, тобі треба укріплювати свої зв’язки. Кар’єра сама себе не побудує. Може, якусь посаду запропонують?

— Так, одразу ректором! - сказала Євдокія, після чого всі засміялись.

У призначений день Андрій та Марія з’явились за адресою ректора Писаржевського. Разом з дружиною він жив в квартирі одного з прибуткових будинків, недалеко від головного корпусу інституту.

Двері відчинив господар заходу.

У свої 52 роки видатний хімік Лев Володимирович Писаржевський виглядає зосередженим, але надзвичайно привітним. На ньому бездоганно скроєний темний вовняний костюм-трійка з краваткою, що підкреслює статус впливового академіка епохи раннього СРСР. На обличчі характерні круглі окуляри в металевій оправі.

Поруч із своїм чоловіком стоїть 38-річна Мальвіна Асирівна Розенберг, знаменита в ті роки вчена та завідувачка кафедри неорганічної хімії у гірничому інституті. Вона була одягнена у вечірню сукню вільного крою із заниженою талією, зроблену з важкого шовку бордового відтінку. Вбрання господині було прикрашене стриманим бісерним шиттям. Її чорне волосся ідеально укладене в модну зачіску «холодна хвиля», а шию прикрашає скромна, але вишукана нитка перлів.

Дореволюційний інтер’єр просторої вітальні в квартирі ректора дихає інтелігентністю та духом науки.

Світло від масивної бронзової люстри з кришталевими підвісами та кількох настільних ламп із зеленими скляними абажурами м'яко освітлює кімнату, створюючи теплу, але урочисту атмосферу світського прийому.

Уздовж стін височать масивні дубові шафи зі скляними дверцятами. На полицях щільно стоять книги, наукові журнали з хімії та гірничої справи. На окремому різьбленому столі акуратно розставлені елементи роботи Писаржевського: точні аналітичні терези під скляним ковпаком, кілька колб химерної форми та креслення кристалічних решіток, що ілюструють його електронну теорію каталізу.

На задньому плані видніється накритий до вечері стіл. На ньому накрохмалена білосніжна скатертина, порцеляновий сервіз, срібні прибори та кришталеві келихи.

На вечерю були запрошені відомі на той час катеринославці, серед яких Андрій впізнав подружжя Яворницьких та колишнього ректора Миколу Йосиповича Лебедєва з дружиною, Анастасією Фабіанівною.

— Андрій Іванович, радий, що ви завітали, - привітався Писаржевський, — з моєю дружиною ви добре знайомі.

— Добрий вечір, Лев Володимирович, Мальвіна Асирівна, - привітно сказав Андрій.

— Добрий вечір, Андрію. Хто ваша чарівна супутниця? - спитала жінка.

— Це Марія Олександрівна, талановита студентка медичного інституту, - представив її Андрій.

— І його наречена, між іншим! - раптом втрутилась Серафима Дмитрівна Яворницька.

— То ви майбутній лікар? - звернувся до Марії немолодий чоловік, — Дозвольте представитись, Руднєв Михайло Федорович, а це моя дружина Ліана Олександрівна.

— Товариш Руднєв наш відомий лікар, професор і світило сучасної педіатрії, - додав Писаржевський.

— Дуже приємно, - відповіла Марія.

— А це наш видатний архітектор, голова комісії з благоустрою міста, Красносельський Олександр Леонтійович, та його дружина Ганна Генріхівна, - сказав господар заходу.

— Приємно познайомитись, - одночасно сказали Андрій та Марія.

Раптом до Марії ззаду підійшов чоловік. Коли дівчина озирнулась, посмішка миттєво зникла з її обличчя, а шкіра стала бліда, мов крейда. Це був той самий слідчий, з яким молоді люди познайомились у лікарні Червоного Хреста.

— Дозвольте представити, Гармаш Сергій Павлович, старший уповноважений окружного розшуку і відомий слідчий нашого міста, - сказав Лев Писаржевський.

— Приємно вас знову побачити, Марія Олександрівна, - сказав міліціонер низьким рівним голосом.

У свої сорок років Гармаш зберіг ідеальну, майже хижу фізичну форму. Його рухи економні, плавні та безшумні – професійна звичка людини, яка звикла підкрадатися і швидко реагувати на небезпеку. Пряма спина і розгорнуті плечі видають багате минуле часів Першої світової та Громадянської воєн. Чоловік одягнений в ідеально скроєний темний вовняний костюм, з-під якого видно білосніжну крохмальну сорочку і темну шовкову краватку. Його обличчя має гострі вилиці та вольове підборіддя. Волосся – чорне, ідеально зачесане назад.

— Товариші, прошу всіх сідати за стіл! - голосно і урочисто сказала Мальвіна Асирівна.

За вечерею спілкувались переважно чоловіки. Вони обговорювали хвилюючі та актуальні на той час теми. Друга половина 1920-х років – це був час, коли ще існувала відкрита дискусія не лише серед звичайних цивільних, але й всередині партії. При цьому в суспільстві спостерігалась широка палітра настроїв – від ентузіазму до активного протистояння.