Вакцинація

Після виписки Андрія з лікарні Марія брала дуже активну участь у його лікуванні та догляді. У зв’язку з травмою голови лікарі призначили хлопцю декілька днів постільного режиму. Одного вечора, змінюючи Андрію пов’язку на плечі, у світлі гасової лампи Марія звернула увагу на незвичний рубчик на його шкірі.

— Андрію, я раніше не помічала цього. А що це таке?

— Щеплення.

— Від туберкульозу?

— Від віспи. У тебе хіба немає?

— В мій час натуральна віспа вже повністю ліквідована. Щеплення припинили у всьому світі ще на початку 1980-х.

— Не може бути! А які ще хвороби вдасться подолати людству?

— Ну, майже зникли чума та поліомієліт. Інші інфекції, нажаль, поки зустрічаються. Але смертність від них знизилась у десятки разів завдяки вакцинації та появі антибіотиків, - сказала Марія, перев’язуючи Андрію плече.

— Маріє, я, звісно, не лікар, але чи не варто було б тобі щепити віспу?

— Я навіть не думала про це.

— Раптом тобі доведеться затриматись тут.

— Затриматись… А знаєш, ти маєш рацію. У мене немає імунітету до цієї хвороби. Завтра піду і зроблю!

— Дякую, тобі за турботу, - сказав хлопець, коли Марія закінчила перев’язку.

— Ось і все. Ну, добраніч, - сказала дівчина, намагаючись встати з ліжка Андрія. Аж раптом парубок міцно взяв її за руку. У напівтемряві молоді люди дивились один одному у вічі.

— Ми не договорили тоді у парку, - продовжив хлопець.

— Андрію…

— Я… закохався у тебе, Маріє, - швидко, але чітко прошепотів він.

— Мені здається…, що я теж відчуваю щось до тебе, але ж це не правильно…

Раптом Андрій перервав Марію пристрасним поцілунком.

— Я, напевно, дурна. Я не знаю, що я роблю.

— Ти просто живеш, Маріє, - відповів їй парубок.

— На добраніч, Андрій Іванович, - з посмішкою сказала вона, залишаючи кімнату свого пацієнта.

Наступного ранку перед заняттями Марія направилась в кабінет так званого «віспощеплення», який знаходився в Окружній лікарні (в майбутньому – лікарня імені Мечникова). На стінах коридору поліклініки було чимало плакатів з провакцинальними гаслами:

«ГРАЖДАНИН, ТЫ ПРИВИТ ОТ ОСПЫ? ТВОЯ ХАЛАТНОСТЬ – УГРОЗА РЕСПУБЛИКЕ!»

«САМ ПРИВИЛСЯ – ПРОВЕРЬ ТОВАРИЩА!»

«ОСПА – СМЕРТЬ, СЛЕПОТА И УРОДСТВО. ПРИВИВКА – ТВОЁ СПАСЕНИЕ!»

10 квітня 1919 року вийшов декрет Ради народних комісарів СРСР «про обов’язкове віспощеплення». А в 1924 році – офіційно вступив у силу закон «про обов’язкову вакцинацію та ревакцинацію».

Але як і в усі часи, знаходились ті, хто відмовлявся від щеплень. Зазвичай це люди старші 60-70 років. Тим не менш в 1936 році в СРСР оголосять про повну ліквідацію натуральної віспи.
Працюючи сімейною лікаркою, Марія чи не щодня стикалася з цією процедурою і знає напам’ять весь календар щеплень. Поява тоненьких одноразових шприців та розвиток технології виробництва зробили вакцинацію набагато комфортнішою та безпечнішою. Але дівчина навіть не уявляла собі, як цей процес відбувався 100 років тому.

Препарат виготовляли на основі живих вірусів коров’ячої віспи. Лікар обробив плече Марії антисептиком та наніс краплю рідкої вакцини. Далі він узяв спеціальний скарифікатор. Безпосередньо через краплю він зробив кілька подряпин. Таким чином вірус проникає в організм через пошкоджену шкіру, запускаючи імунну реакцію.

Терплячи неприємну процедуру, Марія вірила, що користь від неї буде перевищувати ризики.

Але вже ввечері дівчині стало зле. Прийшовши з занять, вона відчула, як у неї ломить все тіло.

— Донечко, от тобі треба було щепити ту віспу? - з докорою сказала Аглая, допомагаючи Марії лягти у ліжко.

— Все буде добре, це всього лише побічна реакція на вакцину, - відповіла дівчина.

— Зараз принесу тобі курячого бульйону.

— Мені б зараз ібупрофену, - прошепотіла Марія.

— Ти щось сказала? - перепитала Аглая

— Ні, ні. Дякую вам!

Коли Аглая вийшла з кімнати, вона раптом побачила Андрія, який стояв за дверима:

— Синку! Ти налякав мене! Тобі не можна вставати! - сказала мати.

— Мамо, це я в усьому винен! Я змусив її поставити вакцину!

— З нею все буде в порядку. Згадай своє щеплення! Тобі було навіть гірше…

Поївши бульйон, в ознобі та лихоманці Марія провалилась у сон.