Сцена у будинку з Валькіріями

Через декілька днів Марія та Андрій вирушили на сеанс до Катерини Туманської.
Будинок із символічним номером «13», у якому мешкає загадкова жінка, знаходиться на вулиці Дзержинського. Місцеві жителі продовжують називати її «Новодворянська», адже ніяк не можуть звикнути до нової радянської назви. Марія ж знає її під іменем академіка Вернадського. В народі моторошний особняк називають «диявольським». Цегляні стіни триповерхової споруди при денному світлі мають колір запеченої крові, а у сутінках здаються майже чорними, вбираючи в себе залишки світла. Біля вікон третього поверху застигли шість кам’яних валькірій, які ніби слідкують за перехожими.

В 1926 році попри офіційний курс на атеїзм, місто все ще було просякнуте залишками окультизму, спіритизму та народної магії, які пішли у «підпілля» після революції. Саме «диявольський будинок» залишався одним з небагатьох прихистків для тіней минулого.

Старими дерев’яними сходами Марія та Андрій піднялися на третій поверх загадкової споруди.

Після того як дівчина постукала у потрібні двері, молоді люди почули гучний жіночий голос:

— Відчинено!

Коли вони зайшли всередину, то побачили простору тьмяно освітлену кімнату, в якій єдиною живою істотою була сіра кішка, що спала на столику біля вікна. Роздивляючись купу дивних магічних речей, Андрій взяв у руки маленьку закриту склянку з рідиною, в якій вільно плавав невеликий шмат темного волосся.

— Не чіпай, хлопче! Це рідкісний артефакт! - сказала раптом Катерина Туманська, яка ніби з'явилась нізвідки, — Це волосся самої Айседори Дункан! Два роки тому я була у неї на виступі в театрі Луначарського. Шкода, що бідолашна помре наступного року. Який талант!

— І як же вона помре? - недовірливо спитав Андрій, ставлячи склянку на місце. У відповідь, посміхаючись, чаклунка загадково провела пальцем по власній шиї.

Катерині Туманській на вигляд близько сорока років, але час на її обличчі застиг химерною, тривожною маскою. Вона не виглядає виснаженою бабкою, навпаки — в ній відчувається хижа, нездорова енергія. Шкіра у провидиці мармурово-блідого відтінку, наче вона ніколи не виходить на сонце. На обличчі виділяються різкі аристократичні вилиці. Під очима — глибокі, природні тіні, які вона ще більше підкреслює, густо розмазуючи вугільний олівець навколо повік. Губи нафарбовані темно-вишневою, майже чорною помадою. Її темно-каштанове з рідкими пасмами ранньої сивини волосся було збите в колосальну, хаотичну, об’ємну хмару. Це нагадувало не зачіску, а вибух статичної електрики. Замість шпильок у волосся встромлено кілька старовинних срібних ложок та кістяних паличок для письма. Жінка була вбрана у довгу сукню-мішок з важкого, старовинного оксамиту фіолетового кольору (фасон, популярний у 1920-х), але тканина виглядає так, наче її дістали зі старої бабусиної скрині, де вона лежала років тридцять. На шиї у неї висіло кілька рядів важкого намиста. А на довгих, тонких пальцях були масивні, старовинні срібні перстні з великими, тьмяними каменями (аметистами та обсидіаном).

— Пані Катерино, добрий вечір. Мене звати Марія, я записувалась сьогодні до вас на прийом.

— Я знаю, хто ти! Сідай швидше за стіл, але гроші вперед!

— Так, звісно, ось тримайте, - дівчина заплатила знахарці 2 рублі, сідаючи навпроти неї.

— Наречений нехай стоїть біля дверей. Чоловіча енергія буде закривати ефір.

— Він мені не наречений, просто супроводжує.

— Звісно, звісно. Так-с, який у тебе запит? - спитала Туманська, перетасовуючи старовинну колоду Таро.

— Пані Катерино, не по своїй волі я знаходжусь дуже далеко від дому. І мені важко збагнути, як це зі мною сталось. І чи повернуся я назад?

— Несподіване питання. Зазвичай дівки питають про любов, гроші, кар’єру… Але це не моя справа. Так-с, подивимось, - ясновидиця почала викладати карти, — «Смерть», «Вежа», «Диявол».

— Одні старші аркани, дорогенька. Смерть говорить про те, що твоє життя повністю перевернулось. Одне закінчилось, інше почалося, розумієш? Вежа вказує як на руйнування, так і на відродження. А диявол – це відьомська карта. Тут не обійшлося без прокляття, моя люба.

— Це дуже погано?

— Дай мені свою ліву руку, дитя. Так-с…

Катерина прискіпливо вивчала долоню дівчини, аж раптом заговорила:

— Ти схожа на мене, дівчинко. Ти теж багато знаєш про майбутнє… Дуже дивно, я не бачу ані твого народження, ані твоєї смерті. Твоя лінія долі розчиняється… Тебе ніби не існує. Хто ти така? Це що такі жарти?! - роздратовано вигукнула жінка, піднявшись зі свого крісла.

— Ні, пані Катерино! Мені дійсно потрібна ваша допомога. Я потрапила в біду!

— Забирайся геть! І гроші свої забери!

Аж раптом Туманська побачила браслет на правій руці Марії:

— Звідки це у тебе? - налякано спитала вона з широко розкритими скаженими очима.

— Я купила його у антикварній лавці…

— Брешеш! У кого ти вкрала цю річ?

— Я не крала його!

— Звісно, ти не крала його! Тільки відьма може віддати його! - трохи заспокоївшись, сказала гадалка.

— Тепер ви мені вірите? Мої нещастя почалися в той день, коли я наділа його собі на руку.

— Розкажи мені всю правду, дівчинко, - сказала схвильована жінка.

Марія повністю розповіла свою історію Катерині. Та уважно слухала дівчину, жодного разу не кліпнувши очами. Раптом Катерина підвелася і дістала за шафою картину з масляним портретом немолодої жінки. Туманська мовчки віддала її Марії.

— Господи, це ж вона! - прокричала Марія, — Це та сама жінка, яка втюхала мені цей браслет в антикварному магазині!

— Це моя мати, Федора. Вона померла 15 років тому.

— Ваша мати? Померла? Як таке можливо? - спитала Марія.

— Вона походить з древнього відьомського роду. Таких як вона уже майже не залишилось. І цей браслет належав їй.

— Виходить, що ви теж справжня відьма? - спитав Андрій.

— Мені не передався її дар. Я лише дрібна провидиця.