Життя під прикриттям

Андрій вигадав для Марії легенду: вона приїхала до Катеринослава навчатись медичній справі. Але виявилось, що грабіжники вкрали у неї не тільки одяг, але і всі гроші, посвідчення особи та профспілковий квиток. Андрій взявся допомогти дівчині поновити усі втрачені документи та посприяти влаштуванню її в академію посеред навчального року. В обмін на проживання у квартирі Марія обіцяє допомагати родині по господарству.

Почувши цю історію, батьки були раді тимчасово надати майбутній лікарці житло. Дівчину підселили у кімнату Євдокії.

Андрій працює викладачем у «Катеринославському гірничому інституті імені імператора Петра І». Через декілька місяців заклад змінить свою назву на «Дніпропетровський гірничий інститут імені Артема». Марія ж знає його як Національний технічний університет «Дніпровська політехніка». Поважний молодий викладач, Андрій Іванович Зверховський володіє чималими зв’язками у сфері культури і науки міста.

Тодішнім ректором Катеринославської медичної академії був Олександр Львович Левін-Лаврецький. Це був енергійний керівник, який у 1926-му якраз активно «вибивав» гроші в уряду на відбудову зруйнованого морфологічного (анатомічного) корпусу. Представивши Марію як «талант, що випереджає свій час», Андрію вдалося вмовити ректора взяти дівчину на навчання, але за умови пришвидшеного поновлення документів.

Так Марія знову стала студенткою. У ті часи всі молоді люди повинні були чимось займатись. Або ти навчаєшся, або працюєш, щоб не привертати зайвої уваги.

Навчання відбувалось у колишньому Олексіївському шпиталі за адресою вул. Севастопольська, 17. На початку 20-го століття будівлю звели як притулок для дітей-сиріт на честь сина останнього імператора Миколи ІІ – Олексія. У Першу Світову Війну приміщення використовувалось як лазарет для поранених бійців. У 1917 році будівлю передали у використання для Вищих жіночих курсів, а у 1920 році – для академії та інституту. Марія була вкрай здивована, коли побачила, що навчальний корпус практично не змінився. Він добре відомий їй під назвою навчальний корпус №4, де свого часу у неї проходили пари з переважно гуманітарних наук.

Дівчина була шокована виглядом рідного їй Морфологічного корпусу, який знаходиться навпроти «шпиталю». Виявилось, що саме 1926 року продовжилось його активне будівництво, яке довгий час відкладалось через нестачу коштів. Дивлячись на недобудовані триповерхові цегляні стіни, Марія згадала, що будівля знову буде зруйнована у період з 1941 – по 1943 роки. А в 2025 році буде пошкоджена влучанням ворожого дрона. В цей момент її шкіра вкрилась мурашками.

Навчання в медичній академії зразка 1926 року стало справжнім викликом для сімейної лікарки з ХХІ століття. Друк нової літератури тільки починав своє відновлення після Першої світової війни, жовтневої революції 1917 року та Громадянської війни. «Сучасних» підручників вкрай не вистачало, і студентам часто доводилось навчатись лише за лекціями викладачів та дореволюційними книгами. Дореформенна орфографія наукової літератури зводила Марію з розуму. І хоча новий правопис було узгоджено у 1918 році, його використовували переважно в газетах.

Важкості додавала навчальна програма. Тодішні уявлення про хвороби та методи їхнього лікування викликали у дівчини посмішку або навіть лякали. Лекція лікарки Марії Балтазарівни Станішевської, яка наступного року створить окрему кафедру інфекційних хвороб, викликала у сімейної лікарки неабияке здивування:

— Після мікробіологічної революції, на заміну старій міазматичній теорії походження заразних хвороб, вчені відкрили бактерії, - розповідає викладачка, — Але є захворювання, які теоретично викликані загадковими інфекційними агентами під назвою «фільтрівні віруси», або ж просто «віруси». Вперше про них заговорив у 1892 році фізіолог Дмитро Йосипович Івановський, який відкрив збудника хвороби табака. Ці маленькі гіпотетичні істоти не утворюють колоній на живильних середовищах та є невидимими у мікроскоп. Через це вчені і досі сперечаються у їхньому існуванні. Прикладами ймовірно вірусних хвороб є віспа, кір, поліомієліт, скарлатина та інші. Традиційно вважається що грип, або інфлюенца, викликається паличкою Пфайффера. Але сьогодні є сумніви, щодо бактеріальної природи цієї хвороби…

Наша Марія знає, що грип – безсумнівно вірусне захворювання, а скарлатина викликається стрептококом та добре лікується антибіотиками, про які навіть ніхто ще не чув. Але їй доводиться грати свою роль та вивчати застарілу програму.

Так уже цілий місяць вона живе у чужому світі. Тим часом Андрій намагається дізнатись хоч якісь свідчення, що могли б стосувалися переміщень у часі.

1920-ті роки створювали для Марії додаткові ризики у вигляді поширеного бандитизму. Тому після занять додому вона поверталась у супроводі Андрія. Так, одного дня на шляху додому вони розговорились:

— Маріє, я подумав, що ще жодного разу не питав у тебе про майбутнє. Ти казала, що Радянського союзу не стане в 1991 році, а Україна буде незалежною державою. Але що буде до цього? В 30-і, 40-і роки…?

— Ти дійсно хочеш знати?

— Все так погано? - з посмішкою спитав він.

— Ох, Андрію. Я до останнього не хотіла тебе цим бентежити, - з сумом відповідає Марія, — На вас чекатимуть не найкращі часи. Голод 30-х, Друга Світова Війна 40-х, сталінські репресії… Життя покращиться аж десь у 60-ті. Мені дуже шкода, що твоя молодість проходить у такому хаосі. Моя тобі порада, їдь звідси, поки є можливість… Але не в Європу. Може, кудись в Америку. Там буде спокійніше.

Андрій замовк. За мить Марія продовжила:

— У ХХІ столітті також не все так райдужно. Людська природа незмінна в усі часи. Іноді мені здається, що війна у нас в крові, закладена у наших генах. Ніби, наш вид запрограмований на самознищення.

— Війна? В 2026 році? Але навіщо ти тоді так поспішаєш повернутись назад?

— Так… Я не знаю, як це пояснити. Там моя родина, моя робота, мої друзі…

— Твій чоловік? - перебив Андрій.