Палац

Старі будинки не просто стоять на землі. Вони вростають у неї корінням із людських спогадів, надій та страхів.

Ми рідко замислюємось над тим, які таємниці минулого приховує архітектура. Історичні споруди пам’ятають палкі молитви, зберігають вібрації передсмертних зітхань і відлуння щирого сміху. Їхні стіни бачили зради, що чинилися під покровом ночі, і надії, які спалахували на світанку нового дня.

Камінь вміє зберігати, та не вміє розповідати. Він залишається байдужим свідком, надійно ховаючи під ліпниною та шпалерами таємниці, від яких холоне кров.

У великому місті Дніпро зосереджено понад 140 об’єктів культурно-історичної спадщини. Вони уміло ховаються серед сучасних офісних споруд індустріального українського мегаполісу.

Саме в Дніпрі вже півроку працює сімейною лікаркою Марія. Відмінниця у школі та університеті, 25-річна дівчина дуже відповідально підходить до своєї роботи. Її великі щирі блакитні очі сповнені вогню, ентузіазму і нестримного бажання допомагати людям. Хоча пацієнти часто не сприймають її всерйоз через її молодий вік.

Нарешті її перша відпустка. Прохолодна п’ятниця 20-го березня була повністю розпланована. З самого ранку вона поспішала на зустріч.

Волосся Марії має теплий відтінок пшеничного блонду. М'якими хвилями воно спадає на її плечі. Дівчина одягнена в стильний і практичний ансамбль, ідеальний для прохолодного дня на природі. Верхній одяг представлений легкою чорною паркою, виготовленою з цупкої тканини. Її силует підкреслений тонким поясом, а сріблясті ґудзики та блискавка додають образу вишуканості. Високий комір куртки ховає в собі ніжно-рожевий шарф-хомут, який додає тепла та жіночності. Дівчина одягнула блакитні вузькі джинси, які чітко окреслюють струнку фігуру. Вони завершуються парою комфортних чорних замшевих черевиків на низькому ходу.

Біля ТРК «Мост-Сіті» зі сторони Цирку на неї чекає її подруга Яна.

— Машо! Нарешті ти прийшла! Я вже змерзла на тебе чекати!

— Яно, пробач!

— Ходімо, я хочу зазирнути в одне місце. Думаю, тобі теж буде цікаво.

Дівчата взяли по каві і пішли у бік Європейської площі. Аж раптом вони зупинились неподалік «KFC», біля будинку по вулиці Королеви Єлизавети ІІ, 19.

— Пішли зайдемо сюди. Щоразу проходжу повз і жодного разу не заходила всередину, - сказала Яна.

Дівчина указала на антикварний магазин.

— Яно, відколи ти почала цікавитись старовиною? - спитала Марія.

— Я взагалі-то шукаю креативний подарунок для бабусі. Вона у мене фанатка усього такого, розумієш?

Коли дівчата зайшли всередину, перед їхніми очима постали дивні речі різних історичних епох: від козацтва та імперії до радянських часів.

— Доброго ранку, вам щось підказати? - спитала молоденька продавчиня, побачивши розгублені погляди дівчат.

— Так, я шукаю подарунок для бабусі. Вона просто обожнює усю древність. Може, у вас є якісь старовинні вази або тарілки?

— О, так, ходіть за мною, я вас проведу, - відповіла жінка.

Марія залишилась одна. Повільно вона почала блукати по магазину, задумливо роздивляючись антикварні речі. Її увагу привернув блиск якоїсь дрібнички. То був тоненький сріблястий браслет.

— Сподобалось? - несподівано спитала якась жінка своїм низьким хриплим голосом.

— Ой! Ви мене налякали, - з посмішкою скрикнула Марія, поглянувши у бік незнайомки.

У відповідь жінка також посміхнулась, неприродно широко розтягуючи губи. Проте очі її залишались холодними і нерухомими, наче скляні кулі. У свої п’ятдесят з хвостиком вона виглядала вкрай елегантно. Її аристократично бліда шкіра яскраво контрастує з чорним блискучим волоссям у стилі каре. Вона одягнена у кашеміровий гольф відтінку слонової кістки. А зверху – довге пальто темно-сірого кольору з жорсткої, якісної вовни. На ньому красуються важкі металеві ґудзики з ледь помітним гравіюванням.

— Браслети у такому стилі робили у Катеринославі в кінці 18 століття, - сказала вона Марії, — Придивіться. Бачите символи на внутрішній поверхні? В ті часи вважали, що вони приносять удачу.

— Ого, такий старовинний, та ще й в ідеальному стані. Чому так дешево продаєте? 100 гривень. Це ж два капучино. За срібний браслет якось дивно, - сказала Марія.

— Схоже на срібло чи не так? І навіть не відрізнити! - відповідає жінка, — звісно, це лише біжутерія, оповита гарною легендою. Мусимо ж ми якось піднімати продажі! Нумо спробуйте його на собі, ось, - жінка вдягнула його на правий зап’ясток лікарки.

— Ах, він дійсно гарний! Знаєте що, я його візьму! - з упевненістю сказала Марія, розглядаючи прикрасу.

Аж раптом до Марії підлетіла Яна, тримаючи в руках невеликий старий підсвічник.

— Маша, коротше я взяла ось це. З цими відключеннями світла, я вважаю, що це буде навіть практичний подарунок. А ти що робиш?

— Ось жінка порадила мені цей браслет, як тобі?

— Ой, він крутий! Я в шоці! Срібний? А що за жінка?

— А ось…, - Марія озирнулась, але ніякої жінки поряд не було, — дивно, вона щойно стояла біля мене…

— Машо, я бачила, що ти стояла сама. То що, ти береш це? Ходімо, я вже хочу в парк.

— Так, зараз оплачу і поїхали, - відповіла спантеличена подруга.

На «одиничці» вони доїхали до парка Шевченка. Небо того дня грало в хованки: важкі, сизуваті хмари час від часу розступалися, дозволяючи боязким сонячним променям освітити ще вогкі, потемнілі від вранішньої мряки алеї. Від води величного Дніпра підіймається прохолодний вітерець. Він гуляє оглядовими майданчиками, плутається в гіллі та жене по асфальту поодиноке торішнє листя. Цей вітер ще несе в собі колючі залишки зими. Парк стоїть у тихому очікуванні, ніби прислухаючись до неспішних кроків нової весни.

Дівчата побачили групу людей, дорослих та дітей, що заходять усередину Палацу студентів ДНУ. Чоловік-екскурсовод розповідає про історію парка та власне старовинного корпусу. Яна і Марія вирішили зайти слідом, постояти поряд і трохи послухати.