Розділ 19

Ось що мені завжди подобалося в уроці фізкультури, то це форма одягу. Жодних тобі сковуючих рухи піджаків, і спідниць, що вічно задираються, шорти і футболка - ось і все. Ось і все було б чудово, якби, звичайно, не це: 

- Хлопці, дівчата, жвавіше! - невдоволено прикрикнув Андрій Вікторович. - Третє коло, а таке відчуття, наче тридцять п'яте. Мігель, не відстаємо! Даніель, якщо дивитимешся трохи вище, то навіть побачиш, куди треба бігти. 

Почулися рідкі смішки, але одразу ж зникли. 

Про що це він? Дан же біжить за мною. Що Рембо має на увазі? Я навіть обернулася, але побачила лише похмурий погляд Даніеля. Втім, його звичайний погляд. 

Пробігши десять кіл по спортзалу, ми всі зупинилися і почали розминатися, якраз, коли двері відчинилися і в спортзал зайшла Танюша. Уважно оглянула учнів і впевненим кроком попрямувала до фізрука. 

- Андрію Вікторовичу, мені допомога потрібна на хвилин двадцять, можна я у вас двох хлопців заберу? - і навіть не ставши слухати відповідь, звернулася до Ланґе, - Дане, візьмеш із собою ще когось. 

- Тетяно Миколаївно, - заперечив фізрук, який трохи охрінів від такого нахабства, - Я з хлопців тільки одного можу віддати. Мені якраз парне число потрібне. 

- Так там і дівчина підійде, - легко погодилася Танюша, - Настя, допоможеш? 

- Я?! - я зависла з піднятими вгору руками. Іти кудись із Ланґе? Пофарбуйте мене в бузковий! 

- Так, ти. Допоможеш? 

Я опустила руки і непевно знизала плечима. Ну, треба, так треба. 

Ми вийшли зі спортзалу і пішли за Танюшею коридором. 

- Там книги нові привезли, - почала пояснювати Тетяна Миколаївна, - Потрібно звільнити для них пару полиць у бібліотеці. На полицях старі журнали, вони вже нікому не потрібні, складете їх у коробки та віднесете у підсобку на перший поверх. Настя познімає, а ти Даніель віднесеш коробки. 

- А що, більше нема кому? - мляво поцікавився Дан. 

- Більше нема кому, Даніель, якщо я учнів з уроків зриваю. 

- Ви, Тетяно Миколаївно, між іншим, відриваєте нас від дуже важливого предмета, - із зарозумілим виглядом повідомив Ланґе, - Спорт, і це науково доведено, відіграє величезну роль у житті людини. Фізичне навантаження покращує працездатність мозку, що в свою чергу впливає на... 

- Ось саме цим і займешся, Даніель. Фізичним навантаженням у бібліотеці, - перервала його класна, намагаючись приховати усмішку. 

Я пирснула і скосила очі на Дана. Він тільки хижо звузив очі у відповідь і підібгав губи. 

Танюша відчинила двері до бібліотеки, пропустивши нас уперед. 

Тут я ще не була. Біблітека являла собою просторе приміщення з великою кількістю книг на різні теми, розміщені на полицях, згрупованих за жанрами та темами, а в залі були зручні на вигляд місця для читання та роботи - різноманітні крісла, стільці та столики. 

Бібліотекар був відсутній, і я навіть не знаю, чи був він тут взагалі, тому що в залі стояло кілька сучасних комп'ютерних терміналів для пошуку книг. 

- Ось ці дві полиці, - Танюша вказала на довгі полиці в дальньому кутку зали, що були трохи вище мого зросту, і були заваленими журналами та старими книгами, - Он коробки в кутку. Я гадаю, хвилин за двадцять упораєтеся? 

Ми з Даніелем по-угукали та покивали головами і взялися до роботи. Я підсунула стілець ближче до "своїх" полиць, щоб мені було зручніше знімати журнали. Дан витяг з кутка велику коробку, потім прикинув на око стоси поліграфічної продукції на полицях і витяг ще одну, трохи меншу. 

Я залізла на стілець і почала знімати журнали. Практично весь час ми працювали мовчки - я подавала Даніелю книги та журнали, він складав їх у коробки. 

- Може, ще одну візьмеш? - я озирнулася і кивнула на коробки. - Важко буде, не донесеш. 

Дан мене проігнорував, тільки зиркнув невдоволено спідлоба, мовчки і, здається, трохи роздратовано продовжуючи засовувати журнали та книги в коробки. Зосереджене похмуре обличчя, тінь довгих вій лягла на щоки. 

Я відвернулася. Баба з воза - кобилі легше. 

- Що хотів від тебе Ратмір? - раптом промовив Даніель за моєю спиною, коли я знову потяглася за черговим стосом книг. 

- Ратмір? - я здивовано озирнулася на Даніеля. Це що за питання? І звідки він знає? І взагалі... - А що, на нього теж не можна дивитися? У нього теж є наречена? 

- Я поставив питання, - чітко промовив Дан, уважно дивлячись мені в очі. 

- Подивитися зі мною фільм у кінотеатрі, - впевнено промовила я, і, навіть, підборіддя задерла. Про всяк випадок, - Я сподіваюся, заперечень не буде? 

- Інтимні стосунки тут заборонені, - зле випалив Дан, а я мало повітрям не подавилася. Ось це перехід - від кінотеатру до інтимних стосунків! 

Від обурення я не знайшла, що відповісти і просто відвернулася до полиць. 

- Дивно... Якось вибірково діють ці ваші правила, - нарешті видавила я з себе і, взявши черговий стос журналів, здула з нього пил, - Одним можна, а іншим не можна, - тицьнула стос Дану в руки. 

- Що ти маєш на увазі? - Дан здивовано дивився на мене знизу вгору, так і тримаючи стос журналів у руках. 

- Я маю на увазі те, що у відносинах, як правило, двоє, але при порушенні правил, одному, чомусь, доводиться іти зі школи, а другий собі спокійно залишається. 

- Діана сама пішла, - після секундної паузи відповів Даніель. Нічого собі - швидкість обробки інформації! 

- Тому що вона не мала вибору! 

- Вибір у неї був! - сердито гаркнув Даніель у відповідь. Його погляд став темнішим, брови насупилися, а на щоках проступив рум'янець. - Але вона обрала неправильний шлях, - додав спокійно. 

Я зміряла його примруженим поглядом і знову відвернулася. 

Нічого не зрозуміла, звісно. Який такий вибір був у дівчини, яку він, як не києм, то палицею, практично викинув зі школи? 

Але питати про це Даніеля, я не буду нізащо.