Розділ 18

Даніель

Ми обидвоє, не змовляючись, витріщилися на вхід, спостерігаючи, як Іващенко, застрягши в проході, в жартівливому поклоні з витягнутою рукою пропонує Насті пройти вперед. А та, усміхаючись, присідає в неглибокому реверансі, пальцями розводячи поли спідниці в сторони.  

Я міцно стиснув щелепи. Здається, до Іващенка з першого разу не дійшло. Не дарма у нього найнижчі оцінки у класі.  

В мене навіть око засмикалось - так мене вибішувало, коли біля дівчини хтось ошивався.  

Ось як, наприклад, Ратмір, з яким у нас була така давня ворожнеча, що це вже навіть тягнуло на традицію.  

Не знаю, що саме рухало ним, коли він підкочував до Насті, але я хотів дізнатися про це просто зараз.  

Тому я вирішив його перевірити.  

- Така невинна краля ця новенька, - хмикнув я, і кивнув на Настю, удавано оцінюючи її примруженим поглядом, -  Мені здається - вона незаймана ще. Хочеш на спір - хто перший покладе її в ліжко? - і запитально вигнувши брову, покосився на Ратміра.  

А сам завмер в очікуванні відповіді. Якщо не погодиться, тоді точно... А якщо, раптом, погодиться?

Зазвичай, він не відмовлявся. Чув про його "успіхи". 

На вилицях Ратміра виразно заграли жовна.  

- Знаєш, Даніель, - Ратмір розвернувся і подивився на мене якось не вірячи і при цьому засуджуюче, - Мені тебе іноді просто прибити хочеться, - він похитав головою, - Ти мені хоч і брат, але з Настею я тобі так чинити не дозволю.  

Все! 

Це було остаточне підтвердження. Останній цвях, остання крапля, останнє все. Він запав на неї. Він так на неї запав, що навіть без особливого інтересу відреагував на новину про шкільного щура. Хоча, раніше зі старту включився б у детективну гру під назвою "Знайди виродка".  

І мене накрило. Просто за одну секунду.  

Я відчув, як всередині мене здіймається хвиля холодної люті.  

Зовні я був спокійний і зберігав холоднокровність, спалюючи, мабуть, останні клітини моєї жалюгідної нервової системи. Але якесь задушливе почуття, таке липке й неприємне почуття - ніби хтось зазіхнув на моє, давило груди і не давало нормально дихати.  

Я мовчки дивився йому в очі, він же застережливо пропалював мене очима у відповідь.  

- Як знаєш, - я знизав плечима, зображуючи повну байдужість, і, підхопивши з підлоги рюкзак, пішов швидким кроком у бік роздягальні спортзалу.



Я так щедро плеснув собі на обличчя холодною водою, що аж за комір потекло. 

Брат він мені. Троюрідна вода на киселі!

Закрив кран і з силою видер серветку з диспенсера. 

Брат, звісно. Але ось це - "Даніель, ти маєш брати приклад з Ратміра", "Даніель, подивися які у Ратміра гарні манери" або ось це, моє найулюбленіше: "Сьогодні Ратмір посів перше місце на обласному чемпіонаті. Таким сином можна пишатися" - досі стоїть у мене у вухах. 

Цю платівку я слухаю змалку. Він старший за мене всього на два місяці, але іноді таке відчуття, що на всі двадцять. Років. 

Ідеальний у всіх місцях - від цілодобово укладеного волосся, до кінчиків своїх лакованих туфель. Аристократ хрінов. 

Мене навіть на плавання відправили тільки для того, щоб я, не дай боже, не відстав від скрізь встигаючого та успішного брата. Скрізь встигаючого ідеального брата, яким у нашій, не дуже то й великій сім'ї позатикали усі діри. Мого єдиного брата, хоч і троюрідного. Двоюрідних у мене не було. І мати, і батько були єдиними дітьми у сім'ї. 

А тепер ось це... Він і тут встиг припаркувати свою ідеальну дупу. 

Я роздратовано зім'яв використану серветку і влучно запульнув її в смітник. Сперся на раковину руками і підвів погляд на своє відображення в дзеркалі.

А я ж одразу заблокував усі свої брудні думки щодо Насті, як тільки но побачив її в перший день, коли вона зі своєю смішною валізкою з'явилася у дворі перед школою. Ну навіщо мені ця малолітка? Я гірко усміхнувся своєму відображенню.

А от Ратмір, виявилося, так не вважає.... 

Я сказав собі навіть не думати у її бік, але як тут не думати, якщо я досі чітко пам'ятаю запах її русявого волосся та відчуття тендітного тремтячого тіла під моїми пальцями.