Розділ 17

Даніель

Прокинувся я від приглушеного настирного звуку будильника на телефоні. Полежав, прислухаючись, поки не здогадався виколупати його з-під подушки. Вирубив усі будильники - а їх було встановлено десять (бо я себе знаю), і неохоче поплентався у санвузол, сподіваючись, що душ зробить з мене людину, а не сонне незрозуміло що. 

Навів на голові безлад, звично скуйовдивши волосся рукою. 

Сорочка, штани, піджак. Останнє взагалі виморожувало. Ніколи більше після школи не одягну ці задушливі шмотки. Розстріляйте мене! 

Підхопив рюкзак і квапливо пішов на вихід. Потрібно було ще знайти Ратміра - мав до нього кілька питань. 

Ратмір знайшовся дуже швидко - у холі на першому поверсі, навпроти центрального входу до школи. 

Він стояв за колонами, заклавши руки в кишені, спираючись спиною на стіну і не зводив пильного погляду з вхідних дверей. 

І навіть голову не повернув у мій бік, коли я наблизився. 

- Якийсь щур накатав Морозу докладну, - повідомив я йому, привалюючись спиною до стіни поряд з ним, і кидаючи рюкзак поруч із собою на підлогу, - Про той випадок у перший день, -  Ратмір скривився, не відводячи погляду від входу, - Я записку перехопив, звісно. Нова секретарка директора ще зовсім наївняк. Але сам розумієш, наступного разу так може й не пощастити. 

- І хто б це міг бути, на твою думку? - мляво поцікавився Ратмір. 

- Уявлення не маю. Я спочатку думав новенька... 

- Настя? - здивовано стрепенувся хлопець і, нарешті, повернув голову в мій бік. 

Я посміхнувся про себе, спостерігаючи за його реакцією. Все-таки, мені все правильно доповіли. Про те, що бачили його біля дівчини. Два рази. 

- ....але потім вирішив, що ця невинна квіточка на таке навряд чи здатна, - продовжив, утримуючи його погляд. 

Ратмір нічого не відповів, а тільки зміряв мене вивчаючим поглядом і знову повернув голову у бік центральних дверей. 

- Навіть не уявляю, хто б це міг бути, але точно не вона, - повідомив упевнено. 

Я скрипнув зубами. Мої здогади підтверджувалися. І мені, чомусь, це зовсім не подобалося. 

- Але це ще не все, - продовжив я, - Поки ми вирішували, винна вона чи ні... 

- Ти що, потягнув її на своє довбане "голосування"?! - вибухнув Ратмір, перебивши мене на півслові. Він навіть лапки в повітрі зобразив, відлипнувши від стіни і повернувшись корпусом у мій бік, - Ти серйозно? 

- Мені було нудно. Я розважався, - я байдуже знизав плечима, при цьому не припиняючи напружено аналізувати ситуацію. Це що? Простий інтерес? Або... або що? 

Ратмір зітхнув і знову відвернувся. Його явно щось цікавило у районі вхідних дверей. Або хтось. 

- Так от. Поки ми вирішували, винна вона чи ні, на телефони нашого класу надійшли смс із погрозами розкриття якихось гіпотетичних таємниць. 

- Зайнятися комусь нічим, - пересмикнув плечима хлопець. 

- Отож, пробий там по своїм каналам, тільки акуратно. 

- А твої канали, що, пересохли вже? - зле ввернув Ратмір. 

- По моїм каналам все чисто. 

Ратмір виразно хмикнув. 

- Втрачаєш хватку. 

- Не починай... - застережливо рикнув я, але не закінчив свою думку, бо біля входу в дверях з'явилася Настя. 

Це світловолосе, тендітне, довершене створіння.