Розділ 14

У четвер зателефонувала мама. Я з нею вже розмовляла в перший навчальний день, розповіла як влаштувалась, про дівчаток і взагалі як тут все влаштовано. Мама тоді згадала свої шкільні роки, посміялися навіть трохи. 

Але сьогодні в мене був зовсім інший настрій, чомусь накотила така втома, туга по дому відчувалася особливо сильно, і, загалом, сьогодні я почувала себе королевою довбаної драми. 

Я зручно влаштувалась у парковій альтанці, сівши на лаву і спираючись спиною на стінку, задерла ноги на дерев'яну огорожу. Сонце сьогодні світило особливо яскраво, наче знущаючись. Добре, хоч можна було сховатись від нього під кронами дерев. Навколо щебетали пташки, зовсім не підтримуючи мене в моєму похмурому настрої. 

- Як там Олексій? Я за вами вже так скучила, - прохникала я в слухавку. 

- Ми теж дуже скучили, мила. Але нічого, завтра вже будеш удома, - заспокоїла мама, - Хочеш, зроблю твою улюблену піцу? - від почуттів, що переповнили мене, мої очі раптово зволожилися - так раптом захотілося додому, до мами. 

- Таку - з ананасами, болгарським перцем, помідором, грибочками, куркою, беконом, ковбасками, маслинами та побільше сиру? - шморгнувши носом, уточнила я. 

- Так, все як ти любиш, люба, - підтвердила мама, і трохи подумавши, додала, - Ну, і я теж. 

Поки я розмовляла з мамою, біля моєї альтанки несподіванно намалювався Ратмір. 

Я швидко прибрала ноги з огорожі, сівши більш пристойно. Не вистачало ще, щоб він розглядав мої голі стегна. 

Ратмір пройшов у альтанку, трохи піднявши гілку, що нависала над входом, і обережно та непоспішаючи опустився на лавку поруч зі мною. Я скосилася на нього. Ще один аристократ на мою голову. 

- Гаразд мам, прощатимуся, - швидко сказала я в слухавку, - Мені ще уроки робити треба, - додала, виразно подивившись на Ратміра. Той тільки бровами ворухнув у відповідь. Я вимкнула телефон і перевела свій погляд на хлопця.

- Насте, Насте. І чому ти така гарна? - протягнув Ратмір, розглядаючи мене. 

Я мимоволі посміхнулася. 

- Непоганий хід, Ратміре. Але, ні. 

- Коли-небудь ти скажеш так, - впевнено повідомив він. 

- Ти такий у собі впевений? - я навіть захопилася трохи від апломбу, з яким він це промовив. Мені б таку самовпевненість.

- Я можу бути дуже переконливим, - повідомив мене хлопець, - Просто дай мені шанс. 

- Мене стосунки не цікавлять, - твердо промовила я. 

- Ми можемо і без стосунків, - звів плечима брюнет.

- Що?! - мало не задихнулася я від обурення. 

- Та я пожартував, пожартував, - він швидко підняв обидві руки в заспокійливому жесті, - Тобто, ти все-таки за стосунки? 

От нахабний хитрун! 

- Загалом, так, звісно. Але не конкретно сьогодні. Зараз мене це не цікавить, - ну скільки можна пояснювати? 

- А що тебе цікавить? 

От настирливий! 

- Конкретно зараз мене цікавить перехід від планової до ринкової економіки. А ще визначені та невизначені інтеграли дуже цікавлять. Заснути не можу, поки формулу Ньютона-Лейбніца п'ять разів перед сном не повторю. 

- А ти вперта, - похитав головою хлопець, посміхаючись, - Ну, що тобі вартує подивитися зі мною фільм? 

- Ратміре, ну чому ти причепився саме до мене? Навколо стільки гарних дівчат! - зовсім резонно помітила я. 

- Не приваблюють, - відрізав брюнет. 

- Що, знайшов свіже м'ясо? - спробувала вколоти я. 

Ратмір знову посміхнувся. А потім його погляд став серйозним і усмішка зійшла з його вуст. Чорні очі дивилися на мене дуже уважно. 

- Ти мені дуже сподобалася, - сказав раптом якось тепло і проникливо, - Ти незвичайна. Не можу перестати думати про тебе. 

Я зненацька зніяковіла і закусивши губу, щоб стримати усмішку, опустила очі. Приємно, чорт. 

- То може у мене є невеликий шанс? - тихо промовив Ратмір, трохи нахиливши голову і витягнувши шию, намагаючись зазирнути мені в очі. 

- Насте! - почула я окрик Єви десь в районі алеї і стрепенулась від несподіванки. 

- Стій! - Ратмір схопив мене за руку. - Стривай, ти ж не відповіла. 

- Я подумаю, - швидко сказала я, скоріше для того, щоб він відчепився, ніж даючи свою згоду. Струснула його долоню зі своєї руки і вибігла з альтанки. 

Руку обпалювало вогнем. Хоча, пальці Ратміра були холодні, як лід. Зовсім не такі теплі, як у Дана. О, Боже! Чому я знову думаю про нього? Навіть після того, що про нього розповіла Єва. Викинути. Викинути з голови та переключитися. Може... може справді дати Ратміру шанс? Він дуже симпатичний і начебто непоганий хлопець. І треба віддати йому належне - він за лічені хвилини зміг підняти мені настрій. Не те, що деякі... 

Було вже шість вечора. Карина знову відмовилася йти в басейн, і я, зробивши всі уроки, пішла вигулювати свій черговий єгипетський купальник у гордовитій самотності. Самотність виявилася не довгою. Слідом за мною в басейн зовсім несподівано пірнув Даніель Ланґе власною королівською персоною. 

Не звертаючи на мене абсолютно ніякої уваги, він старанно борознив сусідню доріжку від краю до краю цілих півгодини без зупинки. 

Я мовчки спостерігала за цим олімпійським запливом, знову мимоволі милуючись сильними руками, пружними сідницями та натренованими ногами. 

А як ідеально на ньому сидять плавки... 

Чортів Дан! 

Не витримавши, я вискочила з басейну, як джин із пляшки. 

Гарячий душ! Ні, краще холодний! Де тут крижана водичка включається? 

Розтертись рушником, висушити волосся, викинути з голови образ Даніеля у плавках. 

Що там ще за планом? 

Кинути речі в сумку і вискочити з роздягальні. Швидше на свіже повітря! Я зараз задихнуся просто!
 

                                                 ♡♡♡


Нарешті прийшла п'ятниця. 

Усі учні роз'їжджалися додому. Дівчата були на машинах, я ж чекала на свого водія. 

І коли він нарешті зателефонував і повідомив, що вже на місці, я підібрала свою заздалегідь зібрану невелику дорожню сумку і поскакала на парковку. 

Я вже відчувала запах маминої піци, і облизувалася в передчутті. Додому, скоріше додому. Як же я скучила! 

Я підійшла до мерседеса, який Олексій закріпив за мною разом із водієм, і тільки зібралася відчиняти дверцята, помітила, як парковкою широким впевненим кроком йде Даніель. Весь у брендових шмотках, з ланцюгами на шиї та широкими шкіряними браслетами на зап'ястях. Неймовірно впевнений у собі, з холодним поглядом з-під похмурих брів та щільно стиснутими губами. 

Він підійшов до величезного позашляховика, пілікнув сигналізацією, відчинив дверцята і заліз усередину. 

Ну, звичайно, він теж за кермом. Він же повнолітній. 

Він так впевнено вирулив з паркування, ніби водив машину вже багато років. Я навіть задивилась. Мені теж скоро вісімнадцять. Може, варто вже подумати про права? 

Проїжджаючи повз, Дан мазнув по мені незрозумілим поглядом, і газонувши, зник за шкільними воротами.