Розділ 13

Я зайшла до своєї кімнати з запитально піднятими бровами і невдоволено стиснутими губами, мовляв, дівчата, ви нічого не хочете мені розповісти, все-таки? Скільки ми будемо тягнути кота за причиндали, водити хороводи і влаштовувати танці? 

Єва, щойно побачивши мене, застигла біля свого ліжка з кофтою в руках.
Каріна виринула з шафи, де, мабуть, намагалася відрити з купи свого модельного лахміття щось більш-менш не пом'яте, і теж витріщилась на мене. 

- О! Дивись, жива. А ти переживала, - сказала Єві. 

- Дуже смішно, - оцінила я жарт іскрометного гумору і, пройшовши до кімнати, сіла на своє ліжко. 

- Про що з тобою говорив Ланґе? - запитала Єва з хвилюванням у голосі. 

- Ні, ні, ні, почекай, - я виставила руку вперед у попереджувальному жесті, - Спочатку ти мені розкажеш, що це за фрукт такий - Ланґе. Що це за таємні таємниці та секретні секрети? І чого тут усі мають його слухати? 

Єва з кофтою в руках присіла на край свого ліжка. Поклала кофту собі на коліна, задумливо розгладила її, поколупала пальцем гудзик, помовчала ще трохи, а потім підвела погляд на мене. Зітхнула. Я вся з увагою чекала від неї відповіді. Навіть брови насупила, щоб прискорити цю урочисту подію. 

Єва нарешті заговорила. 

-  Почнемо з того, що Дан у нашій школі не простий учень. 

- А золотий? - уточнила я. Єва, мабуть, не оцінила мого гумору, бо навіть не усміхнулася. 

- Його дід - засновник цієї школи. 

- Це той, котрий австрієць? - згадала я нашу розмову з Євою в перший навчальний день. 

- Він самий. Все, що тут є, належить йому. Він заснував її двадцять п'ять років тому. Викупив землю, зніс усі старі споруди та збудував нові будівлі. Єдине, що, чомусь, не зачепили, це той старий ангар. 

Я задумливо покусала губу, скануючи Єву поглядом. 

- Це все чудово, звичайно. Але в мене є питання: І що з того? 

- Це так, для інформації. Адже Дан не просто на правах спадкоємця заробив свій авторитет, - продовжила Єва, - Його бояться і поважають не за це. Хоча... і за це теж, будемо справедливі. Але Дан сам по собі дуже владний та самовпевнений. Він може бути жорстоким та безжальним. Він небезпечний супротивник. Він робить тут, що захоче і ніхто не сміє йому заперечити. 

Але при цьому боїться якихось охоронців? Я хмикнула. І раптом згадала його теплі пальці на своїх губах і руку, що міцно стискала мою талію. Я просто шкірою знов відчула ці дотики і жар миттєво прокотився по всьому моєму тілу. Господи, ну чому я так бурхливо реагую на цю людину? 

- Загалом, з ним краще не зв'язуватися, - резюмувала Єва, - Ні в якому сенсі. 

- Навіть так? А як же його... дівчата? - згадала я натяки Єви на чутки про його розміри. 

- Про це навіть думати не раджу, - відповіла Єва, - Якщо він на когось покладе око, то довго ця дівчина в нашій школі не затримується. Він зробить усе, щоб вона пішла зі школи після того, як він з нею переспить. Діана, наша з Каріною сусідка, була однією з його "жертв". Він переспав з нею, а потім змусив піти зі школи під приводом того, що має відео та фото докази їхньої ночі. І скаржитися було нікому, бо інтимні стосунки у стінах школи заборонені. Вона б вилетіла у будь-якому разі. Але якби вона не пішла сама, всі б побачили ті фото та відео. 

Нічого собі, новини! БіБіСі відпочиває. 

- Гаразд, дівчата, відбій - сказала Каріна, - Давайте вже лягати. Завтра рано вставати. 

- То, про що він з тобою говорив? - все-таки спитала Єва.

Я замислилася.

- Та, ні про що. Сказав, що до моєї появи нічого такого не відбувалося. Мабуть, думав, що я з переляку в усьому відразу зізнаюся.

Я швидко почистила зуби, склала на завтра сумку і ми уляглися по своїх ліжках. Але сон не йшов. Я лежала і дивилася на стелю, розглядаючи смужку світла від вуличного ліхтаря, розмірковувала про слова Єви. 

Жорстокий і безжальний...
З пам'яті виплив спогад того, як він сміявся разом зі мною над моїм безглуздим жартом. Ага. Прямо звір! Р-р-р!

Хоча... а як він має поводитися з дівчиною, яку хоче затягнути в ліжко? Не бився ж він із Діаною. Звісно, він їй усміхався своєю чарівною усмішкою і непомітно обплітав своїм отруйним павутинням. 

Повіки поступово закривалися і я вже відчувала, як на мене накочує сон. 

Мені, ось, він теж усміхався... 

Тобто, це що виходить, він хоче зробити мене своєю наступною "жертвою"?! - я аж прокинулася і знову витріщилась на стелю розширеними очима. 

Ніколи цьому не бувати! 

І взагалі, ну їх, цих хлопців! Від них лише самі проблеми! 

- Карін..., - покликала я подругу, сподіваючись, що вона ще не спить. 

- Мм... - відповіла вона сонно. 

- Стефан нічого не знає. 

Вона нічого не відповіла і лише за хвилину, вже майже засинаючи, я почула тихе: 

- Дякую.