Розділ 12

Теплі пальці торкнулися моїх губ, а друга рука Даніеля міцно стиснула мене за талію. 

Я застогнала, вириваючись. Охопила пальцями його долоню, а він не довго думаючи, потягнув мене вбік від алеї, під крони низькорослих дерев. 

- Тихо, тихо, - швидко прошепотів мені на вухо, пославши по моєму тілу натовп неконтрольованих мурашок. Я перестала вириватися і завмерла від незнайомих мені раніше відчуттів. Щось перемикнуло у мене в голові - від його близькості, його пальців на моєму тілі, його запаху - такого фантастично смачного запаху, що мене повело, і я просто обм'якла в його обіймах. 

У горлі пересохло, від стуку серця стало навіть трохи погано. 

Дан міцніше перехопив мене рукою за талію, заспокійливо провів великим пальцем по моїй вилиці, а я взагалі перестала щось розуміти, бо перший раз у моєму житті хлопець торкався мене таким чином. 

Хтось йшов за деревами, світячи ліхтариками, а я не могла, навіть, вдихнути нормально, мої думки зібралися в купу, і в паніці покинули мою свідомість. 

Пальці Дана легенько погладжували мене, намагаючись заспокоїти, хоча спиною я виразно відчувала, як, так само шалено, стукає серце в його грудях. 

- Тшшш...тихіше, маленька, - видихнув мені на вухо Даніель. 

Я почала дрібно тремтіти. Серце ненормально билося - чи то від близькості Дана, чи то від того, що нас можуть застукати. Боже, хай він нічого не помітить! Він помітить, звичайно, але нехай нічого не подумає! 

Я майже перестала дихати, коли повз нас пройшли два охоронці. Перемовляючись і сміючись, вони зникли наприкінці алеї. 

Дан постояв ще трохи, тісно притискаючи мене до себе, і уривчасто дихаючи мені кудись у потилицю, а потім послабив свою хватку, розтиснув руки і відійшов назад. 

Я приголомшено мовчала і не рухалася. Якось я сьогодні зовсім не очікувала, що мене хапатимуть і так притискатимуть. І що мені це чомусь дуже сподобається. Чорт! 

- Вони пішли, - тихим хрипким голосом озвучив Дан очевидну річ. 

Я не могла повернутися до нього, мені було чомусь дуже соромно. Я не хотіла, щоб він помітив, як ця ситуація збентежила мене. Він, напевно, вже мільйон разів обіймався і цілувався з дівчатами. Та він, навіть, спав з ними, судячи з розповідей Єви, і скромністю зовсім не вирізнявся. Для нього це нічого не означало. А я паніку тут розвела. 

- Я помітила, - нарешті видавила з себе. 

- Ми можемо йти, - продовжив Ланґе. 

- Так, звичайно. 

І ми пішли. Дан йшов не швидким кроком алеєю поруч зі мною і мовчав. 

Спочатку було якось незручно йти поруч із ним, майже торкаючись плечем його передпліччя, але потім стало якось легко і спокійно, начебто так і треба. Мовчання зовсім не тиснуло. Я трохи заспокоїлася. 

- Злякалася? - раптом порушив тишу Даніель. - Пробач, треба було діяти негайно. 

- Та ні. Просто несподівано. 

- Кафе до дев'ятої працює, до речі. Тож, у будь-якому разі, ти запізнилася. 

- Нічого. Стрункіша буду, - усміхнулася я. 

- Та куди вже ... - ледве чутно пробурчав Ланґе. - Можу запропонувати це, - він витяг з кишені якийсь снек і простяг мені. 

Я скосила на нього очі, а потім опустила погляд на простягнутий снек. Сказати, що я була здивована раптовою зміною його насторою, та й взагалі, зміною ставлення до мене, не сказати нічого, звичайно. Я була у легкому шоці. Це та сама людина, яка сьогодні розрізала мене на частини своїми лазерними поглядами? 

- Бери, не бійся, - усміхнувся Ланґе. Я підняла очі на нього. Ланґе мені усміхався. Мабуть, у лісі щось здохло. 

Я обережно взяла батончик із його рук, зачепивши своїми пальцями його пальці. Теплі. 

- А ти? 

- А я повечеряв. 

Я розгорнула обгортку і із задоволенням вгризлася у шоколадний батончик зубами. 

- Мммм... ням-ням, смакота, - я замичала від задоволення, - Хто б знав, що простий батончик може бути такий смачний! Ммм... 

- Після басейну, взагалі, завжди звірячий апетит, - злегка прокашлявшись, промовив Дан, і якось дивно на мене подивився, - Не знаю, як це ти ще нікого не покусала. 

- Я, звичайно, м'ясо люблю, але не настільки, - засміялася я. 

Дан засміявся разом зі мною, опустивши голову вниз і дивлячись собі під ноги. Я, мабуть, сплю. Так. Точно. Я сплю, ущіпніть мене хто-небудь. 

Непомітно ми підійшли до житлового блоку. 

- Слухай, - раптом згадала я одне питання, яке мене дуже хвилювало, - А Стефан знає про Каріну? Ну, про те, що було в записці. 

Дан зупинився і повернувся до мене. 

- Ні, я йому нічого не говорив, - спокійно відповів Дан, - Це ж не моя таємниця. 

- Дякую, - мені раптом стало дуже приємно. 

Дан тільки хмикнув, роздивляючись свої кеди. 

- Ааа ... - я прокашлялася, - А він насправді збирається одружитися зі своєю дівчиною після школи? - мені чомусь не подобалася ця думка. По-перше, я переживала за Каріну, по-друге, мені чомусь здавалося, що хлопець сам не в захваті від цього. 

Дан раптом змінився в обличчі і підняв на мене уважний оцінюючий погляд. Нахмурився. 

- А тобі що до того? - раптом спитав дуже грубо. - Сподобався? 

Я раптом виразно згадала, як він застукав мене за роздивлянням Стефа там, у підвалі. От, трясця! Він же може подумати... 

- Тільки не бреши мені! Я бачив, як ти на нього витріщалася. 

Така різка зміна тону була для мене настільки несподіваною, що я просто задихнулася від обурення. Та що він собі дозволяє?! 

- А тобі яка різниця?! Навіть, якщо й так? 

- Мені - абсолютно ніякої. Але в нього є деякі зобов'язання перед батьками і своєю дівчиною, і я тобі не раджу влазити між ними. 

Останні слова він промовив зі сталлю в голосі, яка чудово поєднувалася зі сталлю в його очах. 

Мене ніби крижаною водою обкотило. Від обурення я, навіть, відкрила рота, а він розвернувся і пішов у будівлю житлового блоку. 

Що я там казала - легко з ним?
Мабуть, здалося!