Розділ 3

Я трохи загальмувала від несподіванки, але Єва взяла мене за руку і повела до кабінету.  

Кабінет був просторим та світлим, завдяки високим величезним вікнам. Три ряди по п'ять парт, кожна розрахована на одну особу. Тобто, максимально клас вміщав п'ятнадцять осіб.  

- Сідай біля мене, - махнула Єва у бік вільної парти біля вікна. Вона була третьою за рахунком, якраз посередині ряду, - Моя сусідка перевелася в іншу школу, тому тут вільно.  

Я кивнула і пішла до парти. Єва сіла за парту праворуч від мене у сусідньому середньому ряду.  

Стукнули двері і до кабінету зайшов Ланґе, а слідом за ним дріботіла Танюша. Ланґе пройшов кудись у кінець кабінету і кинув рюкзак біля парти. Він ляпнувся на підлогу з характерним звуком.  

- Хлопці і дівчата, рада всіх вас бачити, - защебетала Танюша, оглядаючи клас, - Сподіваюся, всі ви добре відпочили. А тепер із новими силами, у новий навчальний рік, випускний, між іншим, якщо хтось забув. Деяким ще треба підтягнути оцінки до випускного, так, Іващенко? - вона глянула на кучерявого блондина.  

Блондин щось невдоволено крякнув у відповідь, опустивши голову вниз.  

- І ще, хлопці та дівчата, познайомтеся з нашою новенькою, Настюша, іди сюди, - вона покликала мене помахом руки, і мені довелося встати з місця і підійти до неї, розвернувшись до класу, - Анастасія Ковальчук, навчатиметься в нашому класі, прошу любити і шанувати.  

- Це ми вміємо, - ліниво протягнув якийсь пухкий шатен за першою партою.
Почулися смішки, а Танюша повернулася в його бік із сердитим виглядом.  

- Семене, свої жарти залиши при собі. Так, мої любі, розпочинаємо!  

І ми розпочали.
Танюша виявилася викладачем англійської мови і цілий урок я намагалася зрозуміти, про що говорять інші, весь час перекладаючи в шкільному планшеті незнайомі слова. Я так старанно вслухалася, що думала, в мене мозок скоро закипить.  

Англійську я знала добре. В мене навіть 12 стояло за минулий рік. Але виявилося, що для рівня цієї школи моїх знань недостатньо.
Усі хлопці та дівчата вільно розмовляли іноземною мовою, навіть той кучерявий блондин Іващенко, якому треба було підтягнути оцінки. Деякі, навіть, майже без акценту, як мені здавалося. Хоча носіями мови вони, звичайно ж, не були, тому акцент мав бути обов'язково.  

- Анастасія, розкажи нам про себе, будь ласка, - раптом попросила мене Танюша ідеальною англійською.  

Я, звичайно, все зрозуміла. І, навіть, могла збагнути, що відповісти. Не такою, звичайно, ідеальною англійською, як у інших, але і моя 12тка теж сама по собі в табелі не намалювалася. Але, все ж таки, відповідати при повному класі ще незнайомих мені людей, було якось боязко. Відчула, як щоки почали наливатися жаром.  

- Мене звуть Анастасія Ковальчук, - обережно почала я, залишаючись сидіти на місці. Вставати при відповіді тут було не прийнято.  

- Та ми в курсі вже якось, - вставив зухвалий пухляк з першої парти.  

Усі почали сміятися, а я зніяковіла ще більше. Танюша на нього шикнула і кивнула мені, мовляв, продовжуй.  

- Мені сімнадцять років.  

- Це вже щось новеньке!  

- Кудрик! - осадила його Танюша. - Ще одне слово і ти отримуєш пропуск заняття. А ти знаєш, чим це загрожує!  

Взагалі, для своєї тендітної та ніжної зовнішності, вона була на подив суворою та гучною, коли потрібно.  

Пухляк заткнувся, а я тим часом продовжила.  

- Я займаюся танцями і плаванням, - я зам'ялася. Що ще казати? Не буду ж я на весь клас обговорювати своє особисте життя. Якого немає, до речі. І не було ніколи.  

- Де ти провела літні канікули? - підказала мені Танюша.  

- Я їздила з батьками до Єгипту.  

- Пфф...
- Тююю...
- Теж мені відпочинок...  

По класу прокотилися глузливі вигуки.  

Я почервоніла, мабуть, ще більше.  

Олексій теж не був у захваті від цієї поїздки, він там був разів п'ять, останній раз років п'ятнадцять тому, коли ще тільки розпочинав свій бізнес. Але мама дуже хотіла полетіти саме туди, вона просто марила цими пірамідами, і Олексій, звісно ж, погодився. Та й я там теж ніколи не бувала. До цього, ми з мамою два рази літали в Туреччину і кілька разів їздили на наше море.  

Але в Єгипті, цього літа, ми жили не як завжди, в готелі, а винаймали дуже класну дорогу віллу. Олексій хоч у цьому знайшов свій плюс. Але, не буду ж я розповідати про це однокласникам?  

- Хлопці, дівчата, заспокоїлися! - Танюша обвела клас гіпнотично заспокійливим поглядом. - Настюша, продовжуй. Які твої плани на майбутнє? Куди ти збираєшся вступати?  

Я страждально проковтнула в'язку слину і зібралася відповісти, але тут мене перервали.  

- Тетяно Миколаївно, а можна ми послухаємо про великі плани Анастасії Ковальчук на своє майбутнє, на наступному уроці? Цей уже закінчився, взагалі-то.  

Я обернулася і подивилася на того, хто говорив. На мене уважно й не мигаючи дивилися холодні, навіть крижані, сірі очі. Дан, розвалившись на стільці, і виставивши одну зі своїх довжелезних ніг прямо в прохід, ліниво крутив у руці кулькову ручку. На вилиці красувався майбутній синець, що вже наливався.  

- Ой, як час непомітно пролетів, - чомусь відповіла Танюша, розглядаючи циферблат свого наручного годинника.  

Хоча, дзвінка з уроку я не чула. Та й дзвінка на урок теж не було, взагалі-то.  

- Це тому, що з вами просто нереально цікаво, мої любі, - продовжила класна, - І, Даніель, ти вже, звичайно, це знаєш, але я ще раз повторю улюблену фразу кожного вчителя - вирішувати коли закінчився урок буду я, - сказала вона якомусь Даніелю.  

- Я просто нагадав, - вишкірився з останньої парти Ланґе.  

"Даніель?" - здивувалася я. Я думала, Дан це скорочення від Данила, наприклад.  

Танюша послала йому милу усмішку у відповідь, зібрала зі столу свої речі і пішла на вихід.  

- На історію не спізнюватися! - кинула вона класу наостанок.