Розділ 2

Я аж стиснулася вся від такої пильної уваги і підтягла до себе свою валізку.  

Тетяна Миколаївна уважно мене оглянула, брюнет теж провів оцінюючим поглядом, і тільки другий хлопець лише зиркнув на мене з-під лоба і відвернувся.  

- Пройдемо зі мною, - спокійно промовила Тетяна Миколаївна, - Валізу Павлу Сергійовичу залиш, він віднесе в житлову зону. І, Павле Сергійовичу, - вона повернулася до охоронця, - Я сама з усім розберуся, Морозу повідомляти не обов'язково, - трохи просячи, але все-таки твердо і впевнено повідомила охоронця.  

- Я не доживу до кінця навчального року, - тихо заскулив охоронець.  

Ми прийшли до невеликого затишного кабінету на другому поверсі. 

- Зачекай тут хвилинку, - сказала мені Тетяна Миколаївна і вказала на шкіряне крісло, що сиротливо стояло в кутку кімнати.  

- Ланґе! - знову вигукнула дівчина. Я здригнулася. Знову ця незрозуміла команда. Захотілося її виконати, тільки я не знала як. - Ланґе, перший навчальний день! Останній рік! Ти хочеш, щоб тебе відрахували?  

Ааа, то це прізвище? Я подивилася на хлопця, який з не дуже розкаяним виглядом стояв і похмуро витріщався у вікно, запустивши руки в кишені штанів.  

- Що у вас сталося? - продовжувала Тетяна Миколаївна. - Чому билися?  

- Ми не билися, - спокійно відповів другий, котрий брюнет, - Ми показували один одному нові прийоми. Дан так хотів побачити, чого я навчився за літо, що дотерпіти до п'ятниці сил не було.  

Дан тільки хмикнув і скривився.  

- Ратміре, - вже спокійніше сказала Тетяна Миколаївна, - Дане, - вона виразно подивилася на Ланґе, - Ви ж розумієте, що ці ваші постійні з'ясування стосунків можуть призвести до сумних наслідків, а навчальний рік тільки почався! До речі, - вона подивилася на свій наручний годинник, - Вже п'ять хвилин як. Вам пощастило, що Мороза ще немає на місці.  

- Тетяно Миколаївно, - до кабінету зазирнула симпатична шатенка, - Доброго ранку! - вона почала широко усміхатися, ніби побачила давню подругу. - У розкладі не вказано номер кабінету. Нам, як і минулого року, тридцять п'ятий займати?  

- Як, не вказано? - здивовано підняла брови Тетяна Миколаївна. - Зараз перевіримо. Зайди, Єво.  

Дівчина зайшла і зачинила двері. Скосилася на мене.  

Тетяна Миколаївна підійшла до столу, і ввімкнула ноутбук, і поки той завантажувався продовжила:  

- Що ж, на перший раз вибачаю. Немає часу зараз з вами розбиратися. Але якщо, не дай боже, повториться, будете обидва на килимі у Мороза!  

Вона поклацала щось у ноутбуці.  

- А зараз усі встали і пішли до тридцять п'ятого кабінету. Мабуть, нова секретарка забула вказати. Ратміре, у тебе тридцять восьмий, перший урок - економіка.  

Всі мовчки рушили на вихід. Дан ще раз полоснув по мені злим колючим поглядом. Мені цей погляд зовсім не сподобався. Але ж я не винна, що при мені його так пропісочили.  

- А мені куди? - запитала я у Тетяни Миколаївни.  

- А, Настюша, вибач, вилетіло з голови. Єво!  - вона звернулася до шатенки, яка вже зібралася переступати поріг кабінету. - Це Настя Ковальчук, наша новенька, проведи будь ласка, все розкажи. Я, до речі, Тетяна Миколаївна, - це вже мені, - Ваш класний керівник. З усіх глобальних питань до мене. Розклад тобі мали скинути на пошту. Ось тримай, це твій планшет, - вона простягнула мені гаджет, - З рештою допоможе Єва. Добре?  

Я мовчки кивнула і ми вийшли з кабінету слідом за хлопцями.  

Ми пішли з Євою коридором.  

- Що вони знову наробили? - запитала у мене Єва.  

- Побилися, - просто відповіла я, - Ой! - я прикрила рота долонею і зиркнула на Єву. Не можна таке говорити, он навіть хлопці заперечували бійку, - Вірніше, сказали, що вивчали нові прийоми один на одному.  

- Та гаразд, усім і так давно відомо про їхню "любов" один до одного, - Єва зобразила лапки пальцями в повітрі, - Танюша постійно заплющує на це очі. Знаєш, скільки вже таких перших разів, що вона прощає, було? Любить цього дурня, просто. Дан це знає та користується цим. Хоча, гад ще той.  

- Танюша - це Тетяна Миколаївна?  

- Ну так. Її всі так звуть. Не в очі, звісно. Просто вона дуже хороша, хоч і сувора.  

- А Мороз - це хто?  

- Директор. Але не раджу так його називати при викладачах.  

- Чому?  

- Це прізвисько. Прізвище у нього - Холодюк. Тому він у всіх чи Мороз, чи дід Мороз, чи навіть Санта Клаус. Дивлячись, який у кого настрій.  

- Але, Тетяна Миколаївна сама його так назвала... - спробувала заперечити я.  

- Танюша іноді при нас його так називає.  

- А Ланґе - це прізвище? - спитала я, і Єва раптом подивилася на мене якось дивно.  

- Прізвище, - відповіла вона, розглядаючи мене, - Раджу не захоплюватися, - якось по-доброму додала Єва, - Хлопець хоч і гарненький до чортиків, але сам просто шматок лайна.  

- Та я й не збиралася, - я зніяковіла, - Я його взагалі якось не розглядала. Просто прізвище дивне. Звернула на нього увагу.  

- Та нормальне прізвище. Німецьке. Чи австрійське. У нього чи то дід, чи то прадід з Австрії.  

Ми прийшли до кабінету під номером тридцять п'ять, де зібралося чоловік десять-дванадцять.  

- Ну що, Єво, дізналася? - запитала мою нову знайому якась висока блондинка (прямо модель).  

- Так, тридцять п'ятий, як і минулого року.  

- Народ, залітай! - заволав якийсь хлопець із симпатичними світлими кучерями на голові. І всі з криками та смішками потяглися до кабінету.  

Ми з Євою пропустили цей парад безумства перед собою і теж пішли до кабінету. Краєм ока я вихопила самотню постать, що залишилася стояти біля вікна, повернула голову в той бік і побачила Ланґе, який дивився на мене з прищуром, стоячи, схрестивши ноги і спираючись сідницями на низьке підвіконня коридору.