Розділ 10

Я підняла здивований погляд на нічого не розуміючу Єву, а потім машинально повернула голову в бік Ланґе. Він стояв і розгублено витріщався у свій телефон так само, як і всі інші. 

Цікава інформація, чи не так, Дане? Тобто, поки ти тут звинувачував мене у всіх смертних гріхах, хтось, а я навіть не сумніваюся, що це автор тих безглуздих записок, безкарно розсилав твоїм однокласникам загрозливі повідомлення. 

До речі, все ж таки, потрібно буде прояснити у дівчат, з якого це дива він тут так розкомандувався. Старостою класу, як з'ясувалося, у нас була Єва. Яким боком тут Даніель? 

- А тобі що, нічого не надійшло? - запитала мене Єва. Ланґе метнув у мій бік ціпкий уважний погляд. 

- Мені? Ні, нічого, - я витягла з кишені телефон і про всяк випадок перевірила повідомлення, - Ні, нічого немає, - зсунула я плечима. 

- Дивно, ніби хтось хоче, щоб ми повірили, що повідомлення від тебе, - вставила Каріна, - Але ж ти була з нами. 

- Хтось цього, певно, не врахував... - ледве чутно промовив Стефан, задумливо розглядаючи Каріну. Каріна зніяковіла і відвела погляд. 

- Та в мене і ваших номерів немає. Тільки твій та Єви, якщо на те пішло, - відповіла я Каріні. 

- Але дістати їх нескладно, - вставив Ланґе. Я підібгала губи і послала йому спопеляючий погляд. 

- Дане, ти ж розумієш, що Настя тут ні до чого? - сказала Єва. 

Дан помовчав кілька секунд, роздивляючись мене. 

- Розумію, - несподівано погодився він. 

В мене ледве очі на лоба не полізли! 

- Розходимося, - похмуро додав Даніель і пішов на вихід. 

Хлопці і дівчата потяглися за ним, тихенько перемовляючись. 

- Чого він тут розкомандувався, взагалі? - задала я цілком логічне питання своїм дівчатам, як тільки за нашими однокласниками зачинилися двері ангара. 

- Пішли, дорогою розповім, - буркнула Єва і попрямувала на вихід. 

Ми вийшли з ангару в глуху темну ніч. Ні місяця, ні, навіть, зірочки жодної на небі не було.
Ми йшли за Євою практично у повній темряві. Видно було лише контури наших тіл. Як Єва визначала, куди треба йти, було просто загадковою загадкою. 

- Значить так. Правило номер один - ніхто, крім нашого класу, не повинен знати про це місце, - розпочала свій корпоративний тренінг Єва, - Обережно, тут під ногами велика гілляка, - попередила вона. 

- Десь я таке вже чула ... - пробурчала я собі під ніс, і обережно переступила через перешкоду. - Перше правило клубу... * 

- Що? - Єва надто різко зупинилася і розвернулася, так, що я в цілковитій темряві здуру впечаталась прямо в неї. А Каріна в мене. 

- От, чорт! Не видно ж нічого! - взвила я. - Оригінальне правило, кажу! - відповіла Єві, одночасно потираючи забиті місця і спереду і ззаду. - Ніколи про таке не чула! - моя іронія переросла вже у відвертий сарказм. 

- Ааа, ти про це, - недбало махнула рукою Єва, і пішла далі. Ми з Каріною попленталися за нею, - Про це місце просто ніхто не знав раніше, крім Ланґе. І не знає й досі. Окрім нашого класу. Тобто, на балансі школи ангар, звісно, значиться. Але ніхто ніколи сюди не доходить. 

- Ясно. 

- Правило номер два, - продовжила Єва, - Все, що вирішив Даніель, обговоренню не підлягає. 

Що? Я аж рота відкрила і різко загальмувала від такої безглуздої заяви. Каріна знову з усієї дурі влетіла мені в спину. Ми обидві голосно скрикнули. Десь над нами каркнула ворона і захиталася гілка. 

- А ось з цього місця детальніше, будь ласка, - попросила я Єву, розминаючи багатостраждальне плече. 

- Слухайте, може ліхтарики увімкнемо? - простогнала позаду Каріна. - Я скоро буду суцільний синець. 

- Ліхтарики не можна, - учительським тоном повідомила Єва десь уже далеко попереду. 

Я прискорилася, беручи курс на голос Єви. 

Якимось дивом, не інакше, ми звернули за ріг одноповерхової будівлі, нікуди при цьому не вписавшись. 

- Ну, то що там щодо Ланґе? - продовжила я свій допит. У голові просто не вкладалася така дикість! - І взагалі, що це за правило таке ідіотське? Він тут хто? Бог? Цар? 

- Він тут і бог, і цар, і якщо треба буде, стане твоїм найстрашнішим нічним кошмаром, - почула я знайомий хрипкий голос десь збоку і від несподіванки підскочила на місці. 

Дан повільно відліпився від паркану, біля якого ми всі дружно загальмували, і плавно, нікуди не поспішаючи, підійшов ближче. Зупинився навпроти мене. У нічній тиші чиркнула запальничка, висвітлюючи наші ошелешені обличчя. 

- Залиште нас удвох, - тихо велів Ланґе.


* Фраза з фільму "Бійцівський клуб": Перше правило бійцівського клубу - ви не говорите про бійцівський клуб.