Розділ 8

За п'ятнадцять хвилин восьма, ми з дівчатами вийшли з житлового блоку. Відбій за розкладом тут був рівно о десятій годині вечора, тому ми безперешкодно могли гуляти територією до цього часу. 

Взагалі, зайнятися тут було чим. Якщо не рахувати безліч різноманітних гуртків і спортивних секцій (до речі, ура! я встигла записатися на свою улюблену хореографію), у розпорядженні учнів були ще кінотеатр, бібліотека, більярд і навіть невелика студія звукозапису. 

Йшли ми недовго, але якимись лабіринтами, що складалися з рослинності, огорож і господарських пристройок. 

Ангар виявився справді ангаром, причому будівля, що стояла на самому краю величезної шкільної території, була на вигляд така старезна, що зовсім не вписувалася в навколишню вилизану ідеальність. 

Але виявилося, що ангар був лише прикриттям для самого місця зборів. Тому що, зайшовши всередину, дівчата, не зупиняючись, пройшли до найдальньої стіни, по центру якої виявилися такі ж древні, як і сама будівля, дерев'яні двері. А за нею сходинки. Неприємний холодок поповз хребтом, коли ми рипнувши доісторичними дверима, почали спускатися вниз. 

Пройшовши широким бетонним коридором з обшарпаними стінами, підсвічуючи телефонами свій шлях, ми опинилися у великій напівтемній кімнаті. 

Весь наш клас був уже у зборі. Ланґе сидів на якомусь величезному старому стільці, більше схожому на крісло з підлокітниками або навіть трон (теж мені, король), глибоко потопаючи в ньому, широко розставивши ноги і підпираючи голову рукою. Мазнув по нас незрозумілим поглядом і красномовно подивився на свій наручний годинник. Восьмої ще не було, тому його незадоволені погляди я просто проігнорувала і почала пробиратися слідом за дівчатами, лавіруючи між перевернутими дерев'яними ящиками, на яких, в основному, розсілися решта однокласників. Лише пара чоловік вмостилося на хлипкого вигляду лавці з облупленою фарбою. 

Світло не включали, можливо, його тут і не було. Зате було запалено кілька великих свічок, які своїм мерехтливим свіченням створювали таємничу напівтемряву. Навіщо ці таємниці Мадридського двору, я не розуміла. Якби кожен присутній увімкнув ліхтарик на телефоні, то цілком можна було б замінити звичайну лампочку. 

Але не мені встановлювати правила, написані не мною і навіть не вчора. Загалом, було схоже на якийсь збір божевільних сатаністів. А жертвою, зважаючи на все, була я. 

Ми з Євою і Каріною присіли на вільні дерев'яні ящики. Ящик піді мною несподівано жалібно рипнув і трохи прогнувся. Дан повів бровою в мій бік, але ніяк не прокоментував, а лише кивнув Глібу. 

- Можеш роздавати. 

Гліб витяг з кишені свого безрозмірного худі невеличкі листочки та ручки і роздав усім. Крім мене. 

- Правила голосування ви знаєте. Причини зараз поясню. 

Дан коротко розповів усім, що сталося в перший день, що єдиним свідком, який би не постраждав, була я, і доповнив, що вся інформація була викладена в записці, надрукованій на комп'ютері, тобто, за почерком автора дізнатися було неможливо, а також нагадав, що записка призначалася директору. Як вона потрапила до нього самого, Даніель вирішив не розповідати. 

Про другу записку, на мій великий подив, Дан не згадав. Я кинула швидкий погляд на напружену Каріну. Вона сиділа на своєму ящику з абсолютно рівною спиною і нервово кусала свої модельні губи. Цікаво, Дан уже встиг розповісти Стефу про її таємницю? Я перевела оцінювальний погляд на Стефана, намагаючись щось зрозуміти по його вигляду. Зависла на кілька секунд, задумливо розглядаючи його. Ні, напевно він ще нічого не знає. Хоча... Я перевела погляд на Ланґе і....раптово зрозуміла, що весь цей час він напруженно розглядав мене, піджавши губи. Що вже знову не так?

І чи стане Дан, взагалі, говорити про цю записку при всіх? Чомусь я була впевнена, що він може. Це було б дуже, дуже жорстко, звісно. Але поки що залишалася надія... 

- А що було у другій записці? - раптом подала голос рудоволоса Христина. 

От допитлива тихоня! На уроках би так відповідала! 

Дан нічого не відповів, а тільки задумливо перевів погляд на Каріну. Та зніяковіла і, заливаючись краскою, опустила очі. 

Ну, все! Більше витримати я не могла! Зараз він візьме і все всім розповість, а потім Каріна збожеволіє від переживань. Якщо про її таємницю знає Стефан - це одна справа, а якщо твою ганьбу препаруватимуть всім класом, а потім сміятимуться за твоєю спиною - це вже зовсім інше! 

Я різко схопилася зі свого сідала. Сідало жалібно схлипнуло вдруге, явно не бажаючи, щоб його покидали. 

Дан знову повів бровою в мій бік, цього разу більш здивовано, ніж першого. 

- Дане, ти не маєш права видавати чужі секрети! - вигукнула я. - Достатньо того, що про це знаєш ти! Я думаю, тобі тут усі повірять, якщо ти просто скажеш, що в записці хтось, можливо я, описав таємницю Каріни. Цього буде досить! 

У кімнаті запанувала ідеальна тиша. 

Тільки Кудрик здивовано присвистнув. Матвій, що сидів поруч, тріснув йому долонею по козирку кепки, натягнувши її тому на самий ніс. Семен віддер кепку від обличчя, в помсту пхнув ліктем Матвія в бік, і затих. 

На столику зі свічками щось тихо тріснуло. Всі мовчки дивилися на мене. Я ж дивилася лише на Ланґе. Прямо йому в очі. Неможливі очі просто. І такі красиві! Чорт!