Розділ 7

Їсти не хотілося, напевно від нервів, і я вирішила пропустити вечерю і натомість сходити до басейну. Каріна відмовилася і я, обравши для тренування закритий спортивний купальник, і одягнувши (нарешті!) звичні джинси та толстовку (у позакласний час це дозволялося), вирушила до спортивного блоку.  

Я ще змалку багато часу проводила у воді. Мені подобалося це відчуття розкутості,
плавання в басейні було для мене не тільки способом фізичної активності, але й засобом розслаблення та відпочинку, незважаючи на те, що під час тренування задіювалися практично всі м'язи.  

У басейні не було нікого (напевно всі стирчали в їдальні), крім нудьгуючого тренера, який мав перебувати тут, поки басейн відчинений.  

Надягнувши окуляри, я обережно спустилася по драбинці і відштовхнулася, поринаючи в підігріту воду.  

Я пливла доріжкою, викинувши всі думки з голови. Тільки я і вода, тільки максимальна зібраність та чіткі рухи. Не хотілося ні про що думати, ні про які записки, ні про які ангари, ні про злі сірі очі. Бр-р-р. Такими темпами скоро вони мені снитися будуть. Очі, я маю на увазі.  

Вже трохи втомившись, я допливла до краю басейну, виринула, вхопившись за бортик і тут же відсахнулася від несподіванки.  

На краю басейну, прямо наді мною височів Ланґе.  

Він стояв і дивився, як я плавала? Йому що, робити більше нема чого? Як довго він тут стояв?  

Я стягнула окуляри, щоб краще бачити, залишивши їх бовтатися на шиї. І пробігла поглядом вгору по довгих струнких ногах, шортах, оголеному торсу з ледь проступаючими лініями м'язів, поки не дісталася обличчя. Я так і трималася за край бортика, закинувши голову і дивлячись йому в очі, чекаючи незрозуміло чого. Якихось слів чи дій. Це моя доріжка, зрештою! Але, мабуть, не панська це справа сходити до таких, як я.  

Він якийсь час уважно вивчав мене з абсолютно незрозумілим виразом обличчя.
А потім мовчки відійшов на кілька метрів в сторону, начепив на очі окуляри, і пірнув у блакитну гладь. Тільки забулькотіло.  

Я провела його нерозуміючим поглядом, знизала плечима і ще трохи передихнувши, відчепила руки від бортика і знову поринула в глибину. У цей час Дан уже повернувся з протилежного боку, і ми, самі того не плануючи, стартували разом.  

Дан плив на сусідній доріжці, трохи випереджаючи мене. Я намагалася зосередитися на своїх рухах, але весь час збивалася з ритму, бо не витріщатися на те, як уміло він розрізав руками прозору поверхню, якими чіткими і точними були його рухи, як бугрилися м'язи на його спині, коли він виринав з-під води, я просто не могла. Мені це особливо й не вдавалося через окуляри і те, що більшу частину часу моя голова була під водою, але все ж таки дещо я встигала вихоплювати поглядом.  

І все таки.... він дратував мене. Ні, не так. Він мене дратував! Не просто зараз, а загалом. Те, як він тримався - завжди якось трохи відчужено, як дивився - чіпким вивчаючим поглядом, з якою зневагою відповідав, якщо для цього була його милість, звісно. У всьому його образі, у кожному його погляді проявлялася неймовірна пихатість і відверта нудьга.  

Та що мені до нього?!  

Пропливши ще кілька разів вперед-назад, я вирішила, що на перший раз, після тривалої перерви, достатньо, і вибравшись із басейну, попленталась у роздягальню. М'язи приємно тягнуло. Хотілося якнайшвидше в гарячий душ, а потім розтіктися амебою по ліжку і не вставати до ранку. Але. Я чудово пам'ятала, що сьогодні мені ще доведеться відвідати загадковий ангар, де мене препарують і можливо з'їдять.  

Ха-ха-ха. Боже, Ася, які в тебе позитивні думки на третій день перебування в найкращій школі країни! Я закотила очі і потяглася за гелем для душу.  

До речі, Ася - це я. Приємно ще раз познайомитись. Так звуть мене мої друзі, ну і мама. Олексій віддає перевагу пишномовному - Анастасія.  

І щодо найкращої школи країни, я не погарячкувала, взяти хоча б навіть цей самий гель для душу, який я щедро видавила з пляшки собі на долоню. Не якийсь там мас маркет, а справді дорогий гель, що чарівно і витончено пахне. Після такого навіть духи наносити не захочеться.  

І все ж таки, повернемося до наших баранів. А саме - до цієї записочно-ангарної ситуації. Дві записки в один день. Хтось навмисно підставив саме мене. Кому за ці три дні я встигла перейти дорогу? Адже, Даніель має рацію (Даніель... чорт, в нього, навіть, ім'я красиве). Я єдина, і в першому і другому випадку, кому була відома інформація. Окрім Єви... Я на кілька секунд задумалася, але відразу відкинула цю думку. По-перше, Єва не стала б видавати ще одну таємницю Каріни з 348 (подумати тільки!) фотографіями - дівчата дуже дружні і Єва явно зацікавлена Глібом, щоб запідозрити її в ревнощах, наприклад. Танюшу вона б теж не підставила, я пам'ятаю з яким обожнюванням вона дивилася на нашу класну в її кабінеті. Ні, виключено.  

Жодних інших варіантів у мене не було. Добре, хоч дівчата були на моїй стороні. Як мені здалося. У будь-якому разі, жодних претензій та войовничих поглядів з їхнього боку я не побачила.  

Я швидко одяглася і висушила волосся. До восьмої залишалося близько години, але ще невідомо було, де знаходився цей таємничий ангар і як туди добиратися.  

Закинувши сумку з речами на плече, я відчинила двері роздягальні і зовсім неочікувано наткнулася поглядом на Ланґе. Який, за усіма моїми розрахунками, все ще мав плескатися в басейні.  

Він стояв, спершись плечем на протилежну стіну, засунувши руки в кишені джинсів, схрестивши прямі довгі ноги, і мовчки, зі своїм звичайним нудьгуючим виглядом, розглядав мене. Декілька довгих секунд. Повільно пройшовся по мені задумливим поглядом згори донизу, знов повернувся очима до мого обличчя.  

Я від несподіванки розгубилася і завмерла на місці, тримаючись за ручку дверей. І поки я намагалася збагнути, чого він тут стоїть, може чекає на когось, на тренера, наприклад, він, так нічого і не сказавши, різко відліпився від стіни і пішов на вихід. Я знову знизала плечима, вкотре не розуміючи його дій. І пішла слідом. Точніше, пішла в той самий бік, що й Дан, бо хлопця вже й слід прохолов.