Розділ 6

Усі теж подивилися на мене.  

Я б теж подивилася на себе. Мені було цікаво дізнатися, як виглядає зі сторони людина, яку вдруге за день звинуватили чорт зна в чому.  

Стефан дивився на мене, підозріло примруживши очі.
Гліб, задумливо закусивши губу, переводив погляд з мене на Ланґе і назад.  

Мої дівчата теж витріщалися на мене з підозрою.
Після того, як мені вранці вдалося переконати їх у своїй непричетності до першої записки, мені здалося, що вдруге мені не повірять.  

Та що ж це таке!  

- Ти єдина, хто був у тому кабінеті окрім мене, Ратміра і Танюші, - промовив Дан після деякої паузи, свердляючи мене злим поглядом.  

Я, звичайно, промовчала, що там була ще і Єва, і, теоретично, могла зрозуміти, що відбувається. Але не в моїх правилах переводити стрілки та підставляти людей. Тим більше, Дан сам знає, хто там був. Тим більше, що Дан може довіряти Єві. Не те, що мені. Та й на Єву я б ніколи не подумала.  

- І дуже добре, що ти про це в курсі, який сенс мені так палитися? - відповіла Дану.  

- Записка призначалася Морозу. Тобто, ми про неї могли б і не дізнатися.  

- Про злиту інформацію все одно стало б відомо, і це все одно б вивело на Настю, - несподівано заступилася за мене Єва.  

- Так а що в записці то було? - раптово запитала Ланґе наша однокласниця Христина, і коли всі на неї подивилися, вона нервово заправила пасмо свого рудого волосся за вухо. Це було вперше при мені, коли дівчина відкрила рота, спілкуючись із однокласниками. Зазвичай вона мовчала і була тихонею.  

- Кому треба, той знає, так, Анастасія Ковальчук? - Ланґе навіть не глянув у бік рудоволоски, продовжуючи пропалювати мене нищівним поглядом.  

Я подивилася в ці холодні сріблясто-сірі очі, несподівано відзначаючи про себе, що вони дуже красиві в своїй бездонній глибині. В обрамленні густих чорних вій, під нахмуреними широкими бровами, вони здавались до жаху прекрасними.  

Я відвела від нього погляд.  

- Виправдовуватись я не буду. Все одно мені вас не переконати, - я обвела однокласників вивчаючим поглядом, - Просто, я хотіла б, щоб хтось мені відповів, який сенс мені писати всі ці записки? Я вас знаю лише три дні!  

- Які записки? Були ще записки? - проігнорувавши моє запитання, здивувався Дан.  

Я одразу пошкодувала, що ляпнула, не подумавши.
Мовчки подивилася йому просто в очі. Звичайно, ніхто тобі нічого не розповість, сіроокий демон.  

- Каріна сьогодні вранці знайшла у своїй сумці, - раптом відповіла Єва.  

- Давай сюди, - незаперечним тоном промовив Дан, простягаючи до неї руку.  

Єва почервоніла і опустила голову.  

- Дане, я не можу, - тихо промовила вона, - Це... це особиста інформація.  

- Єво! - підвищив голос злющий Ланґе і, на мій подив, Єва беззаперечно підкорилася. Каріна навіть не пискнула. Хоча, я ж знаю, як вона не хотіла б, щоб хтось дізнався про її закоханість у Стефа. А Даніель - його найкращий друг!  

Що відбувається?  

Єва віддала йому записку і Ланґе, розгорнувши формат А4, пробіг очима по вмісту. Здивовано підняв брови. Хмикнув. Склав лист у кілька разів і засунув собі до кишені.
Каріна стояла червона, але нічого не говорила.  

- Хто ще міг про це знати? - запитав Єву.  

- Тільки я та Настя.  

Ланґе знову виразно глянув на мене. А я на нього. Прямо в його злі потемнілі очі.
По-моєму, він мене вже подумки звинуватив, засудив і виконав вирок.  

Як не дивно, ніхто його про вміст цієї записки не питав. Навіть рижуха Христина. Начебто це само собою зрозуміло. Скаже, коли вважатиме за потрібне. Якщо вважатиме.  

Всі мовчали і Дан, витримавши паузу і не відриваючи від мене свого пропалюючого наскрізь погляду, повідомив:  

- Сьогодні о восьмій збираємося в ангарі, - він ще раз обвів кожного своїм проникливим поглядом і пішов на вихід. Стеф і Гліб переглянулись і потяглися за ним. Хлопці і дівчата теж почали потихеньку виходити і тільки ми з дівчатами втрьох залишилися на місці.  

Я знесилено видихнула, тільки зараз розуміючи, як була напружена весь цей час під важким поглядом Ланґе.  

- Що це за ангар? - поцікавилася я у дівчат.  

- Це таємне місце, де збирається наш клас вирішувати різні питання, - відповіла Єва.  

- І навіщо нам там збиратися?  

- Швидше за все, вирішуватимемо голосуванням, винна ти чи ні. А вибиратиме і виконуватиме покарання Ланґе.  

- Чому саме він? І чому ти віддала йому записку? - дивувалася я.  

- Я не могла не віддати.  

- Чому?  

- Розумієш... - почала Єва, трохи зам'явшись, - ...Дан, він...  

- Єво! - перервала її сердита Каріна. На її обличчі досі виднілися червоні плями. - Насті це знати не обов'язково! Не могла та не могла. Все, ходімо.  

Я, частково, Каріну розуміла, розуміла чому вона злилася, адже не кожен день твоя таємниця стає відомою тому, кому не призначалася, а те, що Дан розповість Стефану про те, що було в записці, я навіть не сумнівалася. І якби Стеф був вільний, то хоч була якась примарна надія на взаємність з його боку. Але Стефан мав постійну дівчину і їхні стосунки тривали вже два роки. Тим більше, що вони збиралися одружитися в майбутньому - домовленність між їхніми батьками. Середньовіччя якесь! Хоча, можливо, в їхньому випадку все збіглося? Бажання батьків та почуття дітей? На це питання не було відповіді навіть у Каріни. Ніхто не знав, чи має Стефан справжні почуття до своєї дівчини.