Розділ 5

Перший урок починався о восьмій. 

З ранку у класі з'явився Стефан, і я зрозуміла, що у цьому світі бувають моделі, а бувають супермоделі. Він був такий гарячий, що плавились навіть фікуси в кабінеті. Що вже казати про дівчат. Високий, стрункий і широкоплечий брюнет з хвилястим, як і у Гліба, добре відросшим волоссям, яке весь час лізло йому на очі. Недарма Каріна в нього закохалася - він одразу впадав у очі, як тільки но з'являвся на горизонті. Так само, як і Гліб. Так само, як і....
Але на жаль, чи на щастя, він був не на мій смак. Пекучими брюнетами я зовсім не цікавилася. Але як гарний фон для класу, він мене влаштовував на всі сто відсотків. 

У перерві між уроками ми з дівчатами вийшли надвір подихати свіжим повітрям. Ми пройшлися невеликим парком, заглянули в пару альтанок, що стояли неподалік центральної алеї. Дівчата показали мені, де знаходиться спортивний блок, тому що я збиралася продовжувати відвідувати басейн. Потрібно ж було вигулювати свої нові купальники, які я чомусь накупила в Єгипті. 

Надворі стояла чудова, ще політньому тепла погода. Підходячи до навчального корпусу, я помітила, як від компанії, що стоїть біля ґанку школи, відокремився і пішов у наш бік той самий брюнет, який вчора бився з Ланґе. Ратмір, здається. 

- Єво, а чому це у нас така симпатична новенька в школі, а я з нею ще навіть не знайомий? - підходячи до нас, поцікавився Ратмір у Єви, дивлячись при цьому виключно на мене. 

- Я тобі що, шлюбна агенція, всіх з тобою знайомити? - буркнула Єва. - Ратміре, це Настя, Настя це Ратмір, - трохи кривляючись, представила нас один одному. 

- Та бачилися вже, - пробубнила я і насупилась. Чого йому треба від мене? Мене брюнети не приваблюють. Можеш одразу змотувати свої вудки. 

- Бачились, та не знайомилися, - повідомив нахабний брюнет, - Дівчатка, ви не проти, якщо я вкраду у вас Настю на пару хвилин? 

Єва з Каріною глянули на мене запитально. Я байдуже зсунула плечима. 

Дівчата пішли у бік центральної будівлі. Ми залишилися з Ратміром наодинці. 

Ратмір кілька секунд роздивлявся мене, не відриваючись. А я його. Симпатичний. Навіть дуже. Смуглий, з різкими рисами обличчя, в яких проявлялося трохи східних ноток, з гострими вилицями, тонкими, чітко окресленими губами і темними, майже чорними очима під широкими, такими ж чорними бровами. 

- І як тобі наша школа? - нарешті спитав він. 

- Це що, анкетування якесь? 

Ратмір хмикнув і усміхнувся. 

- Та ні, просто цікавлюся. Вона все-таки відрізняється від інших шкіл. Я тут із першого класу вчуся. Цікава думка зі сторони. 

- Школа, як школа, - спокійно відповіла я, - Ратміре, ти конкретно щось хотів чи так, побалакати? - я подивилася на свій наручний годинник. - Через три хвилини урок почнеться. 

- Гаразд. Ти не хотіла б увечері подивитися фільм у кінотеатрі чи просто погуляти? 

- У мене ввечері басейн. 

- Після басейну. 

- Я буду робити уроки. 

- Тобто, ти мені відмовляєш. 

- Наскільки я знаю, офіційно, відносини між учнями тут заборонені. 

Ратмір розреготався. 

Потім замовк і подивився на мене, знову нахабно роздивляючись. 

- А ти кумедна. 

- Що смішного я сказала? 

- Тільки те, що я почув. Якщо ти вважаєш, що якісь місцеві заборони заважають приємно проводити час, ти дуже помиляєшся. Можна ж все робити акуратно, - він натякаюче підняв одну з своїх гарних брів. 

- Я гадаю, я вже озвучила всі свої приємні плани на вечір. Дякую за пропозицію, звичайно, але мені час. Тобі, до речі, теж, - я усміхнулася своєю найдоброзичливішою усмішкою і поспішила втекти з радарів брюнета.

                                            ♡♡♡

- Андрій Вікторович Сільвестров! - прозвучало з вуст високого спортивного шатена років тридцяти і луною відскочило від стін величезної спортзали, в якій наш клас зібрався для першого, у цьому навчальному році, уроку фізкультури. - Я ваш новий учитель фізкультури. 

- Ми б нізащо не здогадалися, - в'їдливо сказав Кудрик десь у мене за спиною. Ті, що стояли поруч, пирснули від сміху, але, мабуть, ніхто, крім ближчих, зауваження Семена не почув і власник спортивної фігури, упакованої в новенький фірмовий найківський костюм і зі свистком на грудях, незворушно продовжив: 

- Крім уроків фізкультури, я вестиму в цій школі секцію дзюдо. Прошу всіх бажаючих записатися для відвідування секції у вашого класного керівника не пізніше п'ятого вересня. А тепер розпочнемо наше заняття. 

Краще б ми не розпочинали. 

Цей Рембо (як його встиг охрестити Кудрик, мабуть, через його прізвище) вичавив із нас усі соки ще за перші двадцять хвилин уроку.
Ми розминалися, ми бігали, ми віджималися. Потім ми стрибали через козла, лізли вгору по канату і перекидалися на матах.
Це що, кожен урок тепер буде так? Потрібно буде запитати ненароком - можливо він випадково переплутав місце роботи? Тут же не десантників готують! 

Потім нас чомусь розділили за статевою ознакою, хлопці почали грати у волейбол, дівчатам в іншому кінці спортзалу включили величезну плазму з якоюсь аеробікою. До речі, плазма була зручно захована в невеликій ніші, яка закривалася склом, що не б'ється. Звук виводився на окремі колонки. Дуже зручно та продумано.
Ми розстелили килимки і почали намагатися повторювати рухи за спортивною білявкою на екрані. 

Ліниво махаючи ногою, я з цікавістю спостерігала за тим, що відбувалося в іншому кінці зали, де хлопці старанно боролися за право володіння круглим шкіряним предметом. 

А спостерігати було за чим. 

Серед усіх однокласників, звичайно, особливо вирізнялася нерозлучна трійця, як назвала їх Каріна. 

Трійця була як на підбір - модельний шатен Гліб, супермодельний брюнет Стефан, і Дан... тут я навіть не знаю, як описати.
Зовні холодний, як крига, завжди зібраний і вічно похмурий. Темно-русяве, трохи подовжене волосся стирчало, як завжди, у художньому безладді, сірі бездонні очі, в них можна було втопитися, якщо задивитись, чіткі лінії вилиць і чуттєвий вигин пухких губ, викликали якісь незрозумілі мені емоції. Хлопець був не те щоб красень, у звичайному розумінні, згідно з кимось придуманими канонами модельної краси, але було в ньому щось таке магічне, хвилююче, таке, що незмінно притягувало погляд і відірватися було складно, особливо якщо погляд потрапляв у полон його сірих очей. 

Зростом він був нижче Гліба і Стефа, не модельний зріст, звичайно, але все одно, десь на голову вище за мене. Атлетичної статури, досить худий, зі стрункими м'язистими ногами. 

Якщо чесно, то саме зовнішність Дана була для мене зразком ідеальної, на мою думку, чоловічої краси, на мій превеликий жаль. Чому нажаль? Та тому що хлопець, хоч і був неймовірно хвилююче привабливим, він у той же час залишався пихатим і надзвичайно відразливим. Як можна було поєднувати ці якості, для мене залишалося загадкою.
І ще, я була абсолютно впевнена, що з ним ми ніколи не порозуміємося. Це просто читалося у його важких поглядах. 

Після уроку ми заповзли в роздягальню, розтеклися по душових кабінках і почали приводити себе до ладу. Попереду ще маячив урок економіки. 

Я підставила спину під гарячу воду, прикривши повіки від насолоди, і слухала галас однокласниць. 

- Дівчата, ви бачили нового фізрука?
- Скільки йому років?
- Цікаво, він одружений?
- Такі біцепси, ммм... 

Загалом, якщо оцінювати цю школу за першими двома днями, то я була в захваті, звісно. Якщо не рахувати урок фізичної не культури, а знущання якогось.


Жесть почалася на третій день мого перебування у школі. 

Каріна, складаючи перед першим уроком свою сумку, витягла з неї складений лист А4 і, прочитавши вміст, з жахом подивилася на Єву. 

Тремтячою рукою передала лист Єві, і та, прочитавши, відповіла їй таким же здивованим поглядом. 

Я деякий час спостерігала ці естафетні передачі поглядами і не витримавши, поцікавилася: 

- Тобі надійшов лист щастя і тепер треба написати двадцять копій? 

Єва мовчки передала мені папірець і я прочитала таке: 

"348. Це точна кількість фотографій Стефа на твоєму комп'ютері. Ти трохи захопилася, дівчинко". 

Я підняла на них свій, тепер уже теж, здивований погляд. 

Обидві дивилися на мене з підозрою. 

Я розкрила і закрила рота. По всьому виходило, що про це могли знати лише ми втрьох. Більше ніхто не знав про її захоплення Стефаном. 

- Каріно, це не я, - навіщось почала виправдовуватися я, відчуваючи себе героїнею дешевого серіалу, - Ну який сенс мені це писати, якщо я знаю, що ніхто, крім нас трьох, цього не знає? 

Єва міряла мене поглядом, роздумуючи.
Карина недовірливо дивилася на мене спідлоба. 

- Ви краще подумайте, хто ще міг ритися в твоєму комп'ютері, Каріно, і в тебе що, на ньому немає пароля? 

Карина зніяковіла і почала роздивлятися свої нігті. 

- Якось, знаєш, до цього дня не було потреби. В кімнату ніхто не заходив, Єві я довіряю. 

- Ну, хоч би, папку можна було запаролити? - мій принцип - найкращий захист - це напад, спрацював на ура. 

- Я про це якось не подумала, - трохи скиснувши, відповіла Каріна. 

- Добре, тоді подумаємо, хто б це міг бути. Можливо, твоя конкурентка? Хто ще має види на Стефа? 

- Пфф! Та пів школи! - пирхнула сталкерша-початківець. 

- Так, слухайте, вісім годин вже, - Єва глянула на годинник, - Давайте ми підемо на урок, а потім вже вирішуватимемо, що до чого. 

Дівчата, слава богу, мені повірили, та й не було причини мені не вірити. Одна в кімнаті я за ці два дні не залишалася, та й я тут нова людина. Навіщо новачкові такі інтриги? 

День пройшов начебто спокійно, тільки зрідка я ловила на собі уважний погляд Ланґе. 

Коли закінчився останній урок і всі почали збиратися на вихід, Даніель несподівано вийшов до дошки, розвернувся до класу і промовив голосно і чітко: 

- Залишаємося всі на своїх місцях, - всі затихли і витріщилися на нього. 

Він обвів клас уважним поглядом і продовжив уже набагато тихіше, але в тиші, що різко утворилася, його низький хрипкий голос звучав оглушливо: 

- Сьогодні вранці, до мене в руки потрапила записка, про зміст якої, може знати тільки одна людина, - він вимовляв це спокійно і повільно, добре поставленим голосом, при цьому обводячи кожного по черзі своїм чіпким, пронизливим поглядом, - Максимум два, але другий під питанням. Це стосується події, яка сталася у перший навчальний день. Цією інформацією, якби вона пішла далі, можна було підставити не тільки мене, а й Тетяну Миколаївну, - він витримав театральну паузу, - У нас завівся щур. 

І виразно подивився на мене.