Розділ 4

На історії ми проходили нову тему. Ніхто нікого не питав, бо ніхто нічого не задавав, звісно. 

Викладач зайшов до нашого класу знову без дзвінка. Як виявилось, дзвінка тут і немає зовсім. Урок починався просто за часом. Це, як би, мало вчити дітей самим розраховувати свій час, а не покладатися на чарівний дзвінок. 

Кабінет був той самий, що й на англійській. І взагалі, за нашим класом закріплювався один кабінет до кінця року, і всі вчителі приходили до нас самі. Як це пояснила мені Єва, коли після англійської я підірвалася було бігти до наступного кабінету. 

Ну що ж, Олексій уже не дарма стільки грошей відвалив за цю школу.
Суцільні вигоди. 

На перерві, ми з Євою та Каріною (так, виявилося, звали ту високу модельну блондинку) пішли до їдальні. 

Ось тут, звісно, прокол вийшов. У кабінет нам їжу, чомусь, ніхто не носив. А даремно. Олексій би засмутився. Стільки грошей вбухав...
Жодних плюшок. У прямому та переносному сенсі. 

У їдальні був аншлаг. Концерт давала заїжджа зірка цирку та балету, спритно жонглюючи тарілками перед голодними учнями. 

Ми теж трохи взяли участь у цьому стихійному флешмобі, навіть руками трохи помахали, показуючи на страви, що сподобалися, і, нарешті, отримавши свою їжу, пішли прилаштовувати свої підноси на вільні місця. Їх виявилося небагато, але, все ж таки, нам вдалося уміститися втрьох за одним столиком. 

- Я думала, тут якось вільніше буде, - повідомила я новим подругам. 

- Це тому, що у столовці середньої школи не встигли ремонт доробити. Ось і пригнали їх усіх сюди, - відповіла модель Каріна, відкриваючи свій супер дієтичний салат, що складався з якихось суцільних водоростей, - Через пару днів закінчать і буде, як зазвичай. 

Як зазвичай буває, я не знала, тому мовчки розпечатала свій гамбургер кінг сайз. 

- Ти таке завжди їси? - здивовано простягла Каріна і я почула, як пробиваються заздрісні нотки в її голосі. - Мене від такого рознесе, якщо я тільки понюхаю. 

- Шпадковішть, - відповіла я, жуючи свій гамбургер, - У мами теж із цим проблем немає. Їсть, що хоче і не гладшає, - додала я, проковтнувши майже половину. 

- Везеееее, - якось зажурено протянула Каріна. 

Так, у цьому плані нам з мамою пощастило, звичайно. Відсутністю апетиту ми з нею ніколи не страждали. Олексій навіть приколювався над нами, коли бачив наші з нею звичайні порції. Сам він дотримувався якоїсь суперсучасної дієти, розробленої спеціально для нього відомим дієтологом. 

- Тебе, напевно, до нас підселять, - дуже вдало перевела розмову Єва, побачивши як Каріна сумнішає на очах, - Наша з Каріною колишня сусідка перевелася в іншу школу, це на її місці ти тепер сидиш. Тож, я думаю, Танюша поселить тебе в нашій кімнаті. 

- Було б непогано, - і я не кривила душею. Дівчата мені подобалися. 

- Ланґе! - закричав раптом хтось із сусіднього столика, і в мене вже за звичкою з'явилося бажання виконати якусь невідому команду. Але я швидко згадала, що це лише прізвище, лише одного... як там його Єва називала? Але я ж вихована дівчинка. 

Обернувшись на звук, ми побачили Дана, що заходив до їдальні, і усміхаючись (він вміє усміхатися?), швидкими кроками підходив до якогось темноволосого хлопця з сусіднього столика. Хлопець підвівся з-за столу, щоб йому було зручно вітати Ланґе, і тут я зрозуміла, що модель у цій школі не лише Каріна.
Красень шатен почав вітатися з Даном якимись їхніми особистими еквілібристичними привітаннями та обіймами. Я аж задивилась.
Виглядало, як зустріч двох богів на Олімпі. 

- Це Гліб, - поінформувала мене всезнаюча модель-початківець, - Наш однокласник. Друг Ланґе. Один із. Є ще Стефан, простіше Стеф. Але він завтра тільки має бути. Нерозлучна трійця, - і зітхнула якось так сумно, навіть сумніше, ніж тоді, коли дивилася на мій гамбургер. 

- Ууууу, чую пахне смаженим, - відповіла я, з прищуром розглядаючи Каріну, - Розколюйся, котрий із них? 

Каріна скопіювала мій примружений погляд, схиливши голову набік, ніби оцінила мене ще раз, гадаючи, чи можна мені довірити таку цінну інформацію. І нахилилася до мене. 

- Про це знає тільки Єва, - відповіла півшопотом Каріна, - І якщо я тобі зараз скажу, то це має померти з тобою. Усікла? 

- Я могила, - урочисто промовила я, передчуваючи посвяту у велику таємницю. 

- Це Стеф, - поділилася зі мною своєю таємницею Каріна, - І раджу тобі навіть не дивитись у його бік. 

- Та дуже треба, - пробурчала я, все-таки задоволена тим, що зі мною поділилися секретом. 

- Це ти його просто не бачила, - якось навіть трохи пишаючись, відповіла Каріна. 

- Ну, то а він що? - поцікавилася я динамікою сюжету. 

- А що, він? У нього дівчина є, - влізла в нашу з Каріною таємну розмову Єва, - Сьогодні он тільки мають прилетіти зі спільного відпочинку, тому й у школі немає. Та й Гліба на перших двох уроках не було, - підозріло промовила вона, - Де це він був, цікаво? Пропуски то відпрацьовувати доведеться. 

- А що там за історія із пропусками? - одразу насторожилася я, згадуючи, як Танюша лякала пухлика Кудрика. 

Обидві глянули на мене так проникливо, що я мимоволі проковтнула слину. 

- Краще тобі цього не знати, звичайно, - сказала Каріна. 

Я насторожилася ще більше. 

- По-перше, у кафе блокують твою картку, і поки не відпрацюєш пропуск, жодної кави та снікерсів, - поінформувала Єва, - Харчуватимешся в одній столовці. 

- Тут ще й кафе є? - здивувалася я.
Вони глянули на мене, як на відсталу. 

- Потім блокують доступ до басейну та кінотеатру, - продовжила Єва, проігнорувавши моє дурне питання. 

- Кінотеатр?!!! - мало не заволала я і на нас почали озиратися з сусідніх столиків. 

- За один пропуск ти пишеш два реферати від руки, на тему, яку пропустила, та минулу тему. І здаєш викладачеві усно все те саме, що ти там напишеш у рефератах. 

- А минулу за що? - обурилася я. - Я ж її не пропускала! 

- Щоб не повадно було, - вставила свої п'ять копійок світова модель, запиваючи водорості апельсиновим фрешем. 

- Ну і вишенька на торті - на вихідні ти залишаєшся в школі, - Єва переможно підняла брови, - Тебе не відпустять додому. 

- А це вже прикро. Тобто, Глібу, -  я кивнула на породистого шатена, - Тепер треба буде писати чотири реферати і у вихідні стирчати тут? 

- Ну, якось так.


Наступні уроки, а їх залишалося три, пробігли, на диво, швидко. Література читалася, математика рахувалася і навіть географія, як не дивно, не вразила мене відкриттям нових країн. 

Іващенко, який раптом виявився Матвієм, навіть спробував загравати зі мною у перерві між математикою та географією, але він раптово навіщось знадобився Ланґе і той безцеремонно перервав нас на найцікавішому. 

Дан зайшов до кабінету саме тоді, коли Матвій, зручно вмостившись на стільці, що стояв перед моєю партою, і повернувшись корпусом до мене, у яскравих фарбах розписував, як він провів літо з друзями в Іспанії. Ланґе обвів нас незрозумілим поглядом, трохи загальмувавши у дверях, і насупився. 

- Іващенко, на пару слів, - кинув Дан, проходячи повз мою парту. 

І Іващенко як вітром здуло. 

В цілому, день пройшов нормально, я познайомилася з рештою однокласників, які виявилися цілком нормальними хлопцями та дівчатами, навіть зухвалий пухлик Семен був перейменований мною на веселуна. Ну, такий він виявився балагур. 

Після уроків ми потяглися у бік житлових блоків. Вони були осторонь навчального корпусу, куди можна було потрапити пройшовши через невеликий красивий парк. 

Наш блок старшої школи складався з однієї двоповерхової будівлі та був спроектований за принципом - хлопчики ліворуч, дівчата праворуч. Ліве крило будівлі займали хлопці, а праве дівчата. Вхід на територію протилежної статі був суворо заборонений. 

У коменданта я дізналася, що мене справді поселили з моїми дівчатами (Ура!), і що моя валіза вже знаходиться в нашій кімнаті. Оце сервіс! Олексій буде у захваті! 

Кімната припала мені до смаку. Досить простора, з трьома односпальними ліжками, містким письмовим столом, великою вбудованою шафою і, навіть, окремим санвузлом. 

Єва махнула мені рукою на вільне ліжко, мовляв, займай, а сама зі стогоном упала на своє ложе. Я застрибнула на своє ліжко, трохи постибавши на ньому, перевірила на міцність матрац, і сіла по-турецьки по центру. 

- Дівчаткааааа, - протянула Єва, мрійливо витріщаючись у стелю, - А ви помітили, як хлопці за літо змужніли? 

- Ага, помітили. Особливо Настя, - пробурчала Каріна, стягуючи з себе блузку. 

- Он Гліб - все ширше і ширше в плечах, - продовжила Єва, не звертаючи увагу на іронію Каріни, - Де це він був сьогодні з ранку? Настя, як тобі Гліб? - спитала невинним голоском, явно зондуючи ґрунт. 

- Хлопець, як хлопець, - відповіла я, навіть не роздумуючи, - Симпатичний, чого тут приховувати, але не в моєму смаку. 

- А Ланґе? У твоєму смаку? - я завмерла від зовсім несподіваного питання і оцінювально подивилася на Єву. Вона щось помітила? - Подейкують, що в нього все відповідає його прізвищу, - не чекаючи від мене відповіді, продовжила Єва і пограла бровами. 

- В якому сенсі? - не зрозуміла я. 

- Ну, ланг - з німецької - довгий, великий, січеш? 

- Мені це не цікаво, - відповіла я, відвертаючись і розуміючи, що мої щоки починають горіти. 

- Ой, ну чого ти так соромишся? Ти що... - вона підозріло подивилася на мене, - ... у тебе ще нікого не було? 

- Можна подумати, у тебе до вісімнадцяти хтось був, - вставила Каріна, утримуючи блузку на вазі витягнутими руками і щось на ній розглядаючи, - Не бентеж дитину. 

- Я не дитина! - заперечила я. - Мені вісімнадцять через місяць. 

- Ось бачиш, вона не дитина, їй вісімнадцять через місяць, - повторила за мною Єва і показала Каріні язика. Та тільки цокнула, закотила очі, і, я певна, покрутила б пальцем біля скроні, але руки були зайняті блузкою. 

- До речі, ти майже одна тут ще неповнолітня, - продовжила Єва, - Сімнадцять років тільки нашій Христині та ще Іллі з паралельного класу. Решті вже є вісімнадцять. 

- Мене рано відправили до школи, - резюмувала я, - Слухайте, а вечеря тут о котрій? 

- Вечеря тут із шостої до восьмої. Але якщо нетерплячка, то можна й у кафе сходити, -  просвітила мене Єва. 

- Чого я б не радила... - відірвалася від блузки Каріна, - ...зайві калорії нам... А, ну так, ти ж у нас не гладшаєш, - знову скисла зірка подіуму. 

- Карін, ну хочеш, давай разом ходитимемо до басейну. Щоденне годинне тренування і лопатимеш, що захочеш, - поспівчувала я дівчині. 

Каріна тільки зітхнула. 

- Їй без дієти ніяк не можна, - відповіла замість неї Єва, - Поганий обмін речовин, навіть спорт не допомагає. 

Я тільки сумно розвела руками і полізла розбирати свою валізу.