Розділ 9. Частина 1

Розділ 9. Частина 1

— То ти справді гадки не мала, що зі мною станеться? — прямо запитала я Лію, пильно розглядаючи однокурсницю. — Але тоді чому ти так старанно уникала мене весь цей час?

Дівчина, яку я все ще сподівалася називати подругою, нарешті стояла навпроти. Жодних зайвих вух, цілковита тиша. Та її тіло зрадницьки виказувало страх: Лія раз у раз відводила очі й здригалася від найменшого шереху, наче чекала невидимого удару в спину. Навіть її ніра завжди поводилася скуто — ані зайвий раз не пискне, ані заворкує. Схоже, Лія щосили намагалася стати невидимкою.

— Пробач, Лано… Я знайшла браслет на формі майже одразу після того, як ти пішла до зали. Він зачепився застібкою за підкладку кишені й розстебнувся, — Лія заговорила плутано, невпевнено мнучи в пальцях край тренувальної футболки. — А коли я вже вирішила повернутися й покликати тебе, то побачила величезний натовп біля дверей басейну. Ти… ти висіла на тому канаті. Я злякалася, подумала, що буду там зайвою або мене взагалі звинуватять у всьому цьому… Ще раз пробач, що так вийшло.

Відмовка була явно притягнута за вуха. Я пильно вдивлялася в її обличчя, намагаючись вирішити: проковтнути брехню чи витиснути правду?

Минуло вже три дні від мого «бірюзового» тріумфу на прийомі в Небесному Ірі. Я, як завжди, прийшла до роздягальні перед початком обов’язкової фізрозминки й застала тут Лію. Дівчина вже встигла переодягнутися й стояла сама біля панорамного вікна. Раніше вона часто завмирала на цьому клаптику, мовчки споглядаючи небосхил Іра — вічно розгублена й неговірка.

Інші курсантки її особливо не чіпали, хоча й поглядали зверхньо, мов на прибите створіння. Загалом у нашій групі, окрім мене й Лії, було ще сім дівчат. Якщо винести за дужки високородних мамзелей — Пернону Груг, Летицію Евхарт і Саргону Ті, які стабільно дивилися на мене як на особистого ворога, — решта тримала підкреслений нейтралітет. Просто витримували гросмейстерську паузу, прикидаючи, до якого табору вигідніше пристати. І що довше тривало навчання, то помітніше танули залишки їхньої приязні.

Вислухавши відповідь Лії, я здалася. Не хоче — не треба.

— Добре, що браслет усе-таки знайшовся… — озвалася я після довгої паузи. — І ще… Прийми мої співчуття. Я чула про твою бабусю, — тихо додала я, згадавши, що вона літала на «прощання».

— Дякую, — ледь чутно видихнула Лія, і її плечі судомно смикнулися. — Гаразд, ти перевдягайся швидше, а я… я вже піду до зали. Час шикуватися.

Резотта, наче її хтось кольнув, стрімко підхопилася й побігла попереду своєї вершниці. Лія прослизнула боком повз мене й квапливо вискочила з роздягальні.

Крок назустріч провалився. Туман змов густішав, відповідей — катма, а місцева конспірація дико дратувала. Мало мені було амнезії, тепер ще й це.

За кілька рухів натягнувши форму й затягнувши шнурки на черевиках, я помчала слідом до спортзалу.

На заняття нарешті повернувся Наран. Куратор сухо оголосив, що одразу після розминки група летить на виїзну екскурсію до ботанічного саду вивчати флору Заруни. А тоді з подвоєним, воістину садистським ентузіазмом узявся ганяти нас по снарядах.

Орудуючи руків’ями імітаторів тяги, я раз у раз косилася на Лію, марно намагаючись розгадати, що коїться в її душі. Та однокурсниця ввімкнула такий режим маскування, що її можна було загубити навіть у порожній кімнаті. Розмовляти під час інтенсивних навантажень нам суворо заборонялося, тож мені залишалося лише монотонно крутити педалі магнітного велотренажера й перетравлювати накопичені запитання.

Забава цього ранку, на диво, не намагалася загравати з витонченим Натоном, як робила зазвичай. Моя королева сиділа біля краю амортизувальних матів — взірець статутної зібраності й старанності. У голові мимохідь промайнула думка: з чого б це вона раптом так різко змінилася? Але Лахрет Ноа слушно зауважив: що у вершника на думці, те в його ніяситі на язиці… Від цієї думки серце неприємно здригнулося. Що зі мною взагалі коїться?

У пам’яті непрохано сплив той танець, і всередині все з новою силою затріпотіло. Ішов уже третій день, відколи я його не бачила. Після того як ятгор терміново полетів на Ліріті просто в розпал балу, покинувши мене в Небесному Ірі на поталу Марі та її фальшивому ярмарку женихів, я того вечора примудрилася відтоптати парадні черевики всім кавалерам, до яких лише змогли дотягнутися мої багатостраждальні ноги. На щастя, на глянцевий мармур я більше не падала, раптово набувши дивовижної стійкості після зникнення Лахрета. Мабуть, мій організм зрозумів, що наступної ганьби просто не переживе.

Особливо завзято старався в залицяннях Улдуз Крего. Настирливому хлопцеві таки вдалося всучити мені багатошаровий коктейль із парасольками — до речі, шалено смачний, — а заодно видати важливу інсайдерську новину: його терміново перевели до атконнора на посаду інструктора з пілотування військових флайєрів. Точно Мара підметушилася заради своїх передвиборчих коаліцій! Новина — так собі, але що я можу зробити?

І ще мене не відпускала думка про Зарунський рукопис. Що це взагалі за рукопис? Чому Наран і Лахрет його шукають? І чому я не можу навіть заїкнутися про нього нікому? Мене раз у раз підмивало розпитати про все брата-всезнайка. Але я дала слово, тож мовчала.

За минулі три доби я встигла трохи оговтатися. Особливо допоміг вечір першого дня тижня, коли за нашим звичним столом у їдальні я нарешті вилила душу друзям — природно, під грифом «цілком таємно» й без інтимних подробиць на кшталт обіймів із Лахретом. Март із Магоном навперебій узялися так захоплено перемивати кісточки всім кавалерам із балу, що в запалі азарту дісталися й до самої шиасу Мари.

— Дзень! — різкий металевий звук висмикнув мене зі спогадів.

Я озирнулася. У силовій зоні, де хлопці захоплено тягали залізо, під час вправи з однією з масивних штанг злетів фіксувальний замок. Важкий диск із гуркотом упав на підлогу й на повній швидкості покотився залою. Тим самим бідолахою, що проґавив снаряд, виявився Магон. На щастя, на шляху диска нікого не було.