Розділ 8. Частина 3

— Забаво, якщо ти продовжиш збільшуватися такими космічними темпами, скоро тобі доведеться спати на балконі! — зі сміхом оголосила я, безуспішно намагаючись спихнути з ліжка солодко позіхаючу королеву.

Моя крихітка росла стрибками: лапи витягувалися, шкірясті крила подовжувалися, а вагомий мускулистий хвіст уже сиротливо підмітав підлогу, не вміщаючись на матраці. За час моїх виправних робіт вона помітно поважчала, вимахала й тепер, коли підводилася, упевнено діставала мені до талії. Одна справа — читати в підручниках атконнору, що молоді ніяситі ростуть як на дріжджах, і зовсім інша — ділити з цим мамонтом одне простирадло.

Королева буркотливо сповзла на глянцеве покриття й сіла, ліниво кліпаючи. Я до цього моменту вже встигла вмитися, ретельно розчесати своє русяве хвилясте волосся й почистити зуби — словом, блищала як новісінька монета. Хоча залишок ночі після розмови з Нараном я провела огидно: крутилася в ліжку як дзиґа, не заплющуючи очей від рою тривожних думок про майбутній раут. У процесі цих метань я умудрилася безбожно накопати своїй сусідці, але та навіть оком не повела. Крихітка спала як монументальна колода, лише кумедно посмикувала пазурами, тихенько сопучи й наповнюючи кімнату густим, заспокійливим ароматом дикої хвої.

«Я їсти хочу», — раптом виразно почула я в голові заспане, ліниве ворушіння її думок.

— Ну то йди до своєї миски, — я трохи скривилася, не знаючи, чи правильно назвала посуд, що більше скидався на тазик. — Онде, Фія вже доставила твою ранкову порцію. До речі, куди взагалі поділася наша каота? Мені час збиратися на цей дурний раут, а вона зникла.

Я ліниво потягнулася й підійшла до комода, із зітханням роздумуючи, що б одягти зі свого бідного гардероба. Варто було мені висунути верхній ящик, як вхідні двері безшумно відчинилися. Першою до кімнати несміливо зайшла Фія, дбайливо утримуючи в руках пишний оберемок тканини. А от слідом за нею статечно крокувала сама шиасу Мара Ніасу. Її обличчя було зосередженим і нахмуреним, а в усьому вигляді читалася холодна бездоганність жінки, звиклої одразу переходити до справи.

— Чудово, ти вже встала, — стримано мовила вона, окинувши мою фігуру оцінювальним поглядом. Ніяких зайвих вітань. Усе суто по справі.

Забава миттєво вловила шлейф чужинця й скинула морду. Прямо на ходу заковтнувши цілком величезну рибину, вона видала в бік гості недовірливе, грізне рохкання. Мара від несподіванки здригнулася, але відразу повернула обличчю колишню незворушність. Вона кинула погляд на помітно підрослу ніясить і тим самим наказовим тоном продовжила:

— Фіє, допоможи їй одягтися – у нас не так багато часу на збори. Флайєр буде готовий біля злітного доку вже за півгодини.

З цими словами шиасу неквапливо попрямувала до крісла біля вікна.

Я мовчки стежила за жінкою, звиклою роздавати розпорядження направо й наліво. При її появі мені ніби одразу стало тісно у власній кімнаті, а всередині натягнулася струна неприязні. Я бачила цю жінку всього один раз у житті, але й досі не могла спокійно перебувати з нею в одному приміщенні.

Фія тим часом спритно розгорнула розкішний згорток, і в її руках з'явилася вишукана ніжно-бірюзова сукня з найтоншого шовку. Наче жива вода, тканина переливалася під променями ранкового сонця то глибоким морським відтінком, то блідим лазуровим глянцем. А широка атласна стрічка відокремлювала верх від спідниці.

Каота жваво позбавила мене нічної сорочки. Я не пручалася, лише вичікувально косилася на шиасу. Мара влаштувалася в кріслі з виглядом пані, упевненої у своїй безумовній владі. Крізь напівопущені повіки вона безпристрасно стежила за швидкими, відточеними рухами Фії.

— Я так розумію, Наран уже встиг попередити тебе про сьогоднішню подію. Він обіцяв зробити це особисто, — розмірено процідила жінка в кріслі тоном завуча, змушеного вдесяте розжовувати очевидне.

Я лише коротко кивнула, покірно дозволяючи каоті затягувати на мені шнурівку. Бірюзовий шовк прохолодною хвилею ковзнув до підлоги, і я заніміла. У дзеркалі комода відбивалася не загнана посудомийка з харчоблоку, а статна, шляхетна кашіасу. Справжнє перетворення.

— Чудово, — Мара ледь помітно хитнула головою. — Тоді ти прекрасно розумієш, заради чого організовано цей прийом. На нього за моїм особистим розпорядженням запрошено майже п'ятсот осіб. Очікуються найвпливовіші особи столиці, їхні родичі та наближені, — вона зробила паузу й підкреслила: — Наполегливо рекомендую тобі запам'ятати три ключові імені: Улдуз Крего, Ераст Міфрен і Зат Дежрак.

Жінка замовкла, явно очікуючи на мою реакцію.

— Усі вони — молоді, спадкові наїзники вищого рангу, які зовсім недавно закінчили атконнор і блискуче зарекомендували себе в бойових чергуваннях на кордоні Іриданії. Кожен із цих перспективних офіцерів уже має колосальну вагу у вищих колах Іра та Кодосса. Особливо уважно придивися до Улдуза Крего. Він — єдиний син міністра постачання академії та всієї Північної застави Малота Крего. Нам життєво необхідна його повна, беззастережна підтримка під час найближчих виборів до Нижньої Палати.

Я слухала її, і в мене повільно, але впевнено опускалася щелепа. Прийти в чужу спальню й з порога диктувати, за кого мені виходити заміж! З глузду з'їхати.

Потім Мара ще розповідала про родоводи наступних кандидатів, яких вона заочно сватала мені в наречені, але раптовий шум у вухах заглушив залишки її промови. Моє обурення тієї ж миті передалося малечі. Забава, яка до цього моменту закінчила ранковий раціон і ліниво розтягнулася вздовж дивана, невдоволено скинула голову й сердито блиснула фіолетовим поглядом у бік шиасу.

— Вибачте, що перебиваю, — не втрималася я, вклинившись у цей сухий монолог, — але як же щирі почуття? Хіба вершниця королівської особи не повинна бути із чоловіком по-справжньому близькою? Адже саме вони народжують емоції, які спонукають королеву піднятися в політ кохання?

Мара осіклася на півслові з непідробним здивуванням. Вона вп'ялася в мене поглядом із таким виглядом, ніби я заговорила мертвою мовою давніх кочовиків.