Розділ 8. Частина 2

— Та я саме це й мав на увазі. Ми капітально влипли, — пригнічено буркнув брат, дивлячись на лячні силуети.

Варто було нам ступити у смугу світла, як Наран гримнув, прямуючи чомусь навпростець до мене:

— Чому в усіх вимкнені комунікатори?! Ви розумієте, котра зараз година?!

Створювалося абсурдне відчуття, ніби це я особисто підбила всю компанію на нічний саботаж. Я квапливо втупилася собі під ноги. Наран зробив ще один стрімкий крок до мене, явно наміряючись власноруч відтягти мене до кімнати. І з яким обличчям! Що б ви вдіяли на моєму місці, якби просто на вас сунув розлючений буйвіл? Цієї секунди куратор саме таким мені й здавався — оскаженілим звіром, що пре напролом.

У голові ніби хтось вимкнув тумблер під назвою «Розум».

— Мамочки!.. — судомно видихнула я рідною мовою, різко розвернулася й накивала п'ятами — назад, у рятівну півтінь величезної стоянки флайєрів.

Я просто шкірою відчула хвилю шоку, яку по собі залишила. Такого від наїзниці королеви ніяситей точно не чекали! Б'юся об заклад, вони там заклякли з роззявленими ротами?

Я летіла вперед, перестрибуючи через контури заземлення й сама не вірячи, що кою якусь дурню.

— Лано, ти куди?! — долетів приголомшений крик Марта.

— Іато Арамс!!! — громовим лунанням жбурнув мені навздогін Наран, і в його голосі змішалися лють і приголомшення.

А я біжу, подих зі свистом збивається. Ну не хочу я, хоч лусни, стояти «струнко» і звітувати перед куратором про те, де вешталася і чому я не лиходійка! Хай краще помилується моїми п'ятами. Біжу, а сама думаю: що мені вкололи в медпункті Тіфнора, якщо в мене вистрілили такі «геніальні» ідеї?

За кілька секунд дійшло: за мною ніхто не женеться. І слава богу, адже наздогнали б тієї ж миті — бігаю я повільно, і порівнювати мої фізичні показники з підготовленими курсантами Іра просто безглуздо. Це все одно що заєць і черепаха. О, знову нові слова!

Спочатку ця дивна заминка з погонею мене взагалі не хвилювала, аж поки я врешті не пригальмувала біля краю паркувального майданчика й не озирнулася. Уся компанія так і стояла там, де я їх залишила, і мовчки дивилася в мій бік. Господи, ну яка ж я дурепа! І чого було так нестися?!

Забившись у тінь масивного флайєра, я намагалася віддихатися. Насторожено вдивилася в далекі силуети біля входу. Чому вони заклякли як манекени?

Відповідь прилетіла негайно. Ззаду раптово пахнуло густою ваніллю, а слідом пролунав важкий шкірястий шелест крил. Я повільно повернулася.

Усього за два кроки від моєї схованки на глянцеву платформу безшумно опустився Натон. Ось воно що… Вони й не збиралися бігти самі! Навіщо витрачати сили, якщо під рукою є особистий високошвидкісний нур куратора? Так, я точно кругла дурепа.

Натон переступив міцними лапами по каменю й опустив голову врівень із моїми очима. У свідомості тут же розгорнулося виразне відчуття: нур наполегливо просив мене «повернутися».

Секунду я просто кліпала очима. І що робити? Натон невідривно дивився на мене немигаючим поглядом. Паніка після дикого спринту вляглася, пульс вирівнявся. Я обережно озирнулася назад, оцінюючи масштаб своєї дурості. М-да, на адреналіні я удрала пристойно.

«Наран твердо наполягає, щоб ти негайно йшла назад», — слухняно передавав слова вершника крилатий вісник.

Я знову повернулася до ніяситі. Величезне око нура переливалося в променях прожекторів глибоким фіолетовим глянцем. Від біло-сріблястого звіра віяло непорушним спокоєм і м'якою, але непохитною наполегливістю.

Дивлячись на нього, я раптово згадала той день, коли вперше побачила це дивовижне створіння. Моя рука сама собою піднялася до його плюшевого надбрів'я й м'яко ковзнула вниз, по вигину потужної шиї до плеча. З грудей Натона тієї ж миті пролунало нутрове, неймовірно задоволене буркотіння. Ніяситі обожнювали пестощі й вібрували, наче справжні коти, варто було лише правильно торкнутися їхніх ніжних точок.

Я тепло розсміялася, уже геть забувши про те, яке суворе покарання чекає на мене біля входу. Точніше — хто саме на мене там чекає. Іноді я сама дивувалася власним емоційним гойдалкам, які стали особливо яскравими відтоді, як я пройшла єднання із Забавою.

— Натоне, ну який же ти все-таки хороший, — тихо видихнула я, притуляючись долонею до його теплого тіла.

Фіолетове око Натона схвально зблиснуло. Я заворожено ковзнула поглядом по його міцній спині, і в голові мимоволі промайнула шалена думка: «Боже, як хочеться сісти на нього…».

Не знаю, чому цей порив виник саме зараз. Я завжди захоплювалася ніяситями, ще з найпершого дня в атконнорі. Бажання опинитися в сідловому ложементі гніздилося в мені глибоко й міцно, але втілити цю мрію я не могла: Забава була надто молодою й малою для вершника, а інших звірів так близько ніколи не зустрічала, окрім Натона. Я споглядала його широкі плечі, і це прагнення росло з кожною секундою.

«Сідай», — виразно й м'яко пролунало в моїй голові.

Невже справді можна?! Я здивовано впилася поглядом у масивну морду Натона. До останнього не могла повірити, що чужий нур здатен запропонувати подібне, адже бойові звірі літають лише зі своїми наїзниками! Я не чула, щоб хтось хвалився, ніби літав на іншій ніяситі. Подих перехопило. Напевно, варто було злякатися або ввімкнути логіку, але глузд остаточно вимкнувся. Спершись на послужливо підставлену лапу, я піднялася на широку основу шиї й перекинула ногу.

Умостилася. На диво, тут виявилося неймовірно затишно — ніби ці істоти були анатомічно створені для того, щоб на них літали люди. Неймовірний комфорт.

Натон плавно випростався й з оглушливим шелестом розправив шкірясті крила. Я мертвою хваткою вчепилася в шийну складку. Звір злегка пригнувся, відштовхнувся й потужним ривком злетів вертикально вгору.

Усередині все злякано стиснулося від дикого перевантаження. Це було крутіше за всі атракціони Тіфнора разом узяті! Прохолодне нічне повітря хльостко вдарило в обличчя, поривом зметнувши назад моє волосся. Я голосно охнула й обняла шию Натона, розриваючись між захватом і моторошним страхом.