Розділ 5

Черговий підйом дався зі скрипом, але Фія в ролі особистого будильника відпрацювала на відмінно. Поки я ліниво жувала принесений сніданок, каота стиха переказувала мені вчорашні події. Виявляється, куратор розпорядився годувати мене окремо, аби я не з'являлася в загальній їдальні. Хоч убийте, не збагну, чому пан Фагот прийняв таке рішення.

Фія в барвах описала, як віртуозно лаявся Наран, коли минулого дня прийшов спробувати мене розворушити. Марно. Пішов він страшенно спантеличеним. За словами каоти, спросоння я навіть хвацько вгатила суворого офіцера — щоправда, куди саме припав удар, історія замовчувала. Ось яка я, виявляється, капосниця!

У підсумку через свій безпробудний сон я благополучно пропустила лекції з хімії та програмування. Неприємно, звісно, але моя совість навіть не писнула. І все ж я вирішила, що на очі пану Фаготу найближчим часом краще не потрапляти. Ось тільки як це провернути, якщо наш день незмінно починається з розминки?

У бік роздягальні я кралася, наче професійний шпигун, із побоюванням озираючись на всі боки. З кімнати вийшла в самий притик, аби гарантовано нікого не зустріти в холі. Крокую, а всередині все стягнуто в тугий вузол від передчуття неминучої розплати.

До речі, Фія за ранок устигла навчити мене користуватися ліфтом. Система виявилася елементарною: на глянцевій панелі спочатку вибираєш номер корпусу, а потім потрібний поверх. Мій житловий блок розташовувався на найвищому рівні четвертої будівлі. Забава, уловивши мій настрій, теж кралася слідом, наче справжня кішка, кумедно притискаючись усім тілом до підлоги. Теж мені, діти шпигунів!

У роздягальні всі дівчата вже перевдяглися й про щось галасливо переговорювалися. У мене виникло стійке відчуття, що темою розмови була саме моя персона. Здогадка підтвердилася одразу: варто було мені переступити поріг, як у приміщенні повисла гробова тиша.

Я озирнулася. Одна лиш Лія стояла осторонь біля вікна, обурено косячись на решту групи. Загледівши мене, вона тут же відійшла від скла, швидким кроком наблизилася й заледве чутно кинула:

— Будь обережна, вони щось замислили.

Після цього вона стрімко зникла за дверима тренувальної зали. Я спантеличено потерла щоку, дивлячись їй услід. Що саме вона мала на увазі? І з якого дива проти мене взагалі можуть щось замишляти?

Я окинула поглядом дівчат, які стояли в глибині кімнати. Вони вперто ховали очі, поспіхом зачиняли свої шафки й намагалися якнайшвидше піти. Невдовзі в приміщенні залишилося всього двоє чи троє. Не бажаючи зациклюватися на чужих дивацтвах, я впевнено попрямувала до своєї комірки. Розкрила дверцята — і завмерла.

Усередині чекало огидне видовище. Забава поруч зі мною навіть підвелася на задніх лапах і витягнула шию, вивчаючи картину, що відкрилася перед нами. Мій сліпуче білий костюм був варварськи пошматований у клапті, наче хтось із люттю посік тканину ножицями. Я різко обернулася. Дівчата, що залишилися, пильно стежили за мною, явно чекаючи на бурхливу реакцію.

— Що це таке? — прямо запитала я одну з них, впритул розглядаючи сокурсницю.

Та картинно здивувала брови й видала порцію удаваного співчуття:

— Ой, а що сталося? — її високий голос лунав відверто знущально.

— Хто це зробив? — уже по-справжньому розлютилася я.

Забава, переймаючи мій тон, обурено й голосно свиснула, сердито обводячи присутніх величезними очищами.

— Чому ти питаєш мене? — дівчина, яку звали Пернона Груг, зухвало погойдуючи стегнами, підійшла ближче й безцеремонно зазирнула через моє плече.

Вона гидливо, двома пальцями підчепила клапоть розірваного одягу:

— Який жах! І хто ж міг сотворити подібне? — награно зітхнула вона. — Що ж ти тепер робитимеш?

До нас не поспішаючи наблизилася її подруга і тим самим тоном додала:

— Пан Наран точно сердитиметься, якщо ти прийдеш на розминку не за статутом.

Цю зарозумілу особу звали Саргона Ті. Поруч із такими фігуристими дамами я завжди почувалася дискомфортно, порівнюючи власні параметри з їхніми округлостями й приходячи до невтішних висновків щодо своєї плоскості.

— Ой, слухай, — усе з тією ж підробленою дружелюбністю протягнула Саргона. — У мене є запасний комплект. Якщо хочеш, можу позичити.

Вона виудила зі своєї полиці синій тренувальний костюм рядового курсанта. Я підозріло вставилася в її долоні. Чи брати цю допомогу? У тому, що тут криється подвійне дно, я не сумнівалася. Вершниця ніри явно хотіла вказати мені на місце, на яке, як вона вважала, я заслуговую. Але мені здається, що за їхніми випрасуваними посмішками ховається щось іще…

— Не хочеш? — Саргона насмішкувато схилила голову набік. — Що ж, дивися сама, справа твоя.

Вона недбало кинула речі на лаву й із величавим виглядом попрямувала до виходу.

— Зачекай, Саргоно! — крикнула Пернона, кинувшись слідом за нею.

Як же вчинити? Піти в шматті? Я опустила погляд і гірко пошкодувала, що взагалі опинилася в такій беззахисній ситуації. Подивилася на Забаву: малеча підійшла ближче, гидливо обнюхала дарунок Саргони й тихо, несхвально пирхнула.

— Ну що, подруго? Вдягати чи ні? — запитала я її вголос.

У моїй голові несміливо звякнула її відповідь: Забава транслювала чітку думку про те, що залишатися в одній лише майці перед усім залом точно не варіант.

— Думаєш?

Я нерішуче взяла чужу форму. Матеріал виявився приємним на дотик. Розгорнула — комплект цілий, без жодної вади. То в чому ж тоді підступ? Приречено зітхнула й заходилася перевдягатися. Та варто було спробувати влізти в штани, як до мене дійшло: розмір був катастрофічно не мій. У цій амуніції не можна було навіть зітхнути! Я тут же згадала фігуристу Саргону. Щось тут явно не збігалося. Це що, її дитячі речі, з яких вона давно виросла?

Я підійшла до великого дзеркала біля входу. Відображення запевняло, що все виглядає цілком пристойно… якщо, звісно, взагалі не рухатися.

— Що скажеш? — обернулася я до своєї маленької королеви.