Розділ 3. Частина 2.

Ми зайшли до аудиторії чотириста сім. На її дверях так і було написано: «Соціологія». Я переступила поріг першою, він рушив за мною. Опинившись усередині, я вирішила опанувати себе й постаратися поводитися невимушено.

Переді мною постала простора зала. Від викладацького столу вгору півколом піднімалися широкі яруси зі столами та стільцями для студентів. Праворуч від кожного столу було облаштоване спеціальне місце для ніяситей у вигляді м'якого замшевого мата. Між парами таких місць угору йшов сходовий прохід. Перед рядами слухачів височіла сенсорна дошка та стояв стілець викладача.

Коли ми зайшли, лекція вже почалася. Лектор — чоловік досить високого зросту, десь на пів голови вищий за нашого куратора й на півтори голови вищий за мене — був явно зрілого віку. По його обличчю цього, звісно, не було помітно, але глибокий погляд повністю видавав прожиті роки. Він обернувся до нас і, збагнувши, хто завітав, шанобливо схилив голову, проте змовчав. Наран кинув погляд на авдиторію, підійшов до першого ряду й попросив одного зі студентів разом із його малюком пересісти вище. А мене всадив на звільнене місце.

Я не стала заперечувати проти таких жестів, вирішивши, що в цій ситуації краще довіритися його досвіду. Натомість, сідаючи на жорсткий стілець (мабуть, змайстрований спеціально для того, щоб слухачі не засинали), я швидко пробіглася очима по присутніх, машинально заходившись їх рахувати. Нарахувала двадцять одного. Усі — з маленькими ніяситями. Малюки сиділи на відведених їм матах і уважно стежили за кожним рухом. Їхні очі блищали в променях пополудневого сонця, що лилися крізь великі панорамні вікна. Повітря було настільки пересичене різноманітними ароматами й важке, що не рятувало навіть розчинене навстіж вікно.

Дочекавшись, поки я переведу увагу на нього, Наран заговорив:

— Знайомтеся, це ваша однокурсниця. Її звати іата Лана Арамс. Кашіасу. Вона проходитиме навчання нарівні з усіма. Але, гадаю, ви чудово розумієте, ким вона є, і ставитиметеся до неї відповідним чином, — він обвів суворим поглядом присутніх.— Прошу, продовжуйте. Я йду, — і з цими словами куратор і справді поквапився вийти, навіть не поглянувши в мій бік.

Він вийшов у гробовій тиші. Я проводила його поглядом, поки не клацнув замок, та так і застигла, боячись відірвати очі від білого дерева дверей. Здавалося, варто мені озирнутися — і посиплеться мільйон запитань, на які я не знаю відповіді. Але нічого не відбувалося, і лише голос викладача витяг мене з прострації.

— Дозвольте, іато, представитися вам особисто, оскільки ваші однокурсники вже чули моє ім'я. Мене звати Хон Цірот. Я викладатиму у вас соціологію, — я коротко кивнула й випростала спину, показуючи, що уважно слухаю.

Він повернувся до загалу й продовжив:
— Підніміть руку ті, хто вважає соціологію непотрібним предметом!

Я покосилася назад і не побачила жодної піднятої руки, зате розгледіла знайоме обличчя. Март уже давно корчив кумедні пики, намагаючись привернути мою увагу, і тільки зараз я помітила його. Усередині все застрибало від радості. Невже він тут? Невже він учитиметься зі мною? І мало того, поруч із ним сиділо сталевого кольору маля. Ніясить нахиляв голову то в один, то в інший бік, наче грався, розглядаючи мене й Забаву.

— Що ж, я так і знав, що заперечувати ніхто не буде, — відволік мене від Марових витівок пан Хон. — По-перше, соціологія потрібна вам, вершникам ніяситей, за визначенням. Ви — майбутні лідери Іріданії. Ви — майбутні члени Правлячої палати, службовці Прикордонної служби або просто майбутні викладачі. Ви мусите збагнути, що вміння розуміти механізми, які рухають суспільством, необхідно вам у подальшій вашій складній роботі. За своєю суттю соціологія — досить розлога наука, яка зачіпає багато сфер людського співжиття…

І тут я сповзла по стільцю. О небеса Заруни, мені що, отак слухати всі ці лекції день у день? Як я виживу? А пан Хон повільно, з розстановкою продовжував:

— Соціологія — наука, що вивчає суспільство, закономірності його розвитку та функціонування, а також механізми та будову його структур… — я шумно видихнула, бо половини слів узагалі не втямила, а згодом усе взагалі перетворилося на один суцільний незнайомий гул, і все, що я розібрала уривками, було: «…механізм виявлення… причин масової поведінки людей… прогнозування, проєктування суспільства…»

Він заклав руки за спину й пройшовся вздовж усього проходу між своїм столом та рештою авдиторії.

— Вам, як нікому іншому, потрібно розуміти, чому суспільство діє так чи інакше. Що ним рухає? Як ним керувати? Соціологія вивчає причинно-наслідкові зв'язки між індивідом та групами в процесі взаємодії…

І тут я зовсім згасла, скрушно опустивши погляд. Решта слів уже просто звучали фоном.

— Предмет нелегкий, але ви маєте серйозно до нього поставитися. Я намагатимуся висловлюватися ясно й зрозуміло. Від вас я вимагаю запитань і роздумів. Не соромтеся їх озвучувати. Я буду цьому тільки радий. Сьогодні я хочу розповісти вам історію виникнення цього терміна, і ми трохи поговоримо про його структуру, а також про поняття соціальної реальності та соціального простору.

Я збагнула, що справа… ммм… не вельми втішна. Голова почала пухнути вже на самому початку лекції, й це при тому, що я й мови ще не знала в усіх її тонкощах. Особливо спеціалізованих термінів. Що ж буде далі? Але діяти було ніяк, тож я покірно слухала його слова. Він ставив запитання, дехто навіть спромагався давати свої коментарі. Хоч я взагалі мало що втямила, зате змогла перевести подих і трохи оговтатися після розмови з Нараном.

Одне слово, лекція з соціології минула в пекельних муках.

Про завершення пари нас сповістив мелодійний звук із динаміків, на який я відповіла тихим полегшеним зітханням. На прощання пан Хон крикнув, щоб ми визубрили визначення терміна «соціологія» та повторили історію науки. Але я вже не слухала його, а повернулася назад і махнула Марту, підзиваючи його до себе. Він поспіхом підвівся, змахнув усе, що було на столі, до сумки, лагідно ляснув свого малюка по шиї й поквапився в мій бік. Обличчя інших одногрупників зараз здавалися розмитими плямами, і я зовсім не звертала на них уваги.