РОЗДІЛ 58

Аделіна

Так! Цей день настав - ми одружуємося. Виявилось, що це так хвилююче. Я раніше не розуміла, чого нервують наречені, це так просто - поставити підпис на папірці і стати сім'єю з людиною, яку ти кохаєш. Нічого такого на перший погляд та все зовсім по-іншому. Таке враження ніби ти виходиш на якийсь інший рівень життя, де раніше не був і це так приємно насправді. 

За декілька днів мені надіслали сукню - здається вона стала ще гаргнішою, або я знов закохалася в неї. Впевнилась на сто відсотків, що вона саме для мене. 

Збір нареченої, якщо це так можна назвати, відбувався в квартирі Дениса, а сам він поїхав до батьків. Все ж таки мені хотілось, хоч щось зберегти від традицій звичайного весілля і зустрітися вже безпосередньо на церемонії, тому ночували ми окремою, в мене залишилася Леся, з нею ми і збиралися вранці. До моєї сукні ідеально пасувало розпущене волосся, з легкими хвилями по всій довжині, а легкий макіяж лише завершив ніжний образ.

- Ти нервуєш?

-  Неймовірно.

-  Все буде добре, не варто перейматися. 

-  Я в цьому впевнена, та це такий серйозний крок - одруження.

-  Дійсно, наче не ти вже стільки часу заміжня.

- Це різні речі - раніше все було не по-справжньому - по контракту так би мовити, а зараз все серйозно.

- Так, тут ти права - згадую ваше перше весілля і волосся дибки. Атмосфера там була ще та - ви дивились так наче хотіли повбивати один одного. 

- Як згадаю, моторошно стає. 

Святкувати ми вирішили в "Бристолі" - це було найкращим рішенням - на території є невеличка тераса, для маленького кола гостей - цього було більше ніж достатньо. Тим паче ми зекономили час у пошуках місця. Коли ми приїхали, всі вже були на місці - мені потрібно було дочекатися Дмитра, щоб він повів мене до вівтаря. Цього разу не тільки весілля справжнє, а й батько. Мені ще важко прийняти той факт, що цей чоловік мій біологічний батько, хоч коли я дізналася, що Артур мені чужий, то відразу перестала його ідентифікувати як рідного. Дану я швидко пустила в своє життя після примирення, а от з Дмитром, поки що лячно перетинати особисті кордони - його сприймаю лише як батька Влада. Знаю, що потрібен час і все стане на свої місця, та все одно чоловік намагається налагодити наші відносини.

- Ліно, яка ти гарна - неймовірно виглядаєш.

- Дякую. - Дмитро вже зайшов за мною. - Вже час? 

- Так. Ти хвилюєшся? 

- Трохи. 

- Не переймайся, я буду поруч, якщо тобі потрібна буде допомога. - які все таки важливі слова. Звичайно Дмитро не зможе зняти моєї напруги, та те що він намагається мене підтримати - дуже цінно. Це те, чого я ніколи не отримувала від Артура - батьківської підтримки. - Йдемо? - чоловік підставив лікоть, який я з радістю підхопила рукою.

- Так, я готова. - м и пройшли крізь фойє і потрапили до тераси, де вже на нас всі чекали. 

Простір був прикрашений композиціями із живих квітів, скляними намистинами, шифоном і дрібними ліхтариками, які ввечері мають додати особливої атмосфери. Територію було розділено на дві зони - на одній була невеличка сцена для молодят і стільці для гостей, а на другій - яка була в іншому кінці тераси - розташовано місце для подальшого святкування. Треба взяти собі на замітку, що організовувати тут весілля досить зручно. Та годі вже про справи. Біля імпровізованої арки, в очікуванні стояв Денис та наші свідки - по виразу його обличчя було видно, що він хвилюється не менше за мене. Провівши мене до майбутнього чоловіка, Дмитро зайняв своє місце серед інших гостей.

- Сьогодні ви вирішила взяти відповідальність за свого обранця. Тому хочу, щоб кожен підтвердив свій намір згодою. Прошу відповісти наречену.

- Так. 

- Прошу відповісти нареченого.

- Так. 

- Обміняйтесь обручками в знак відданості. Тепер ви стали частинками одного цілого, привітайте один одного поцілунком. - зараз я охоче цілувала чоловіка - тепер ми справжня сім'я.

- Господи, яка ти гарна, я не можу повірити, що ти моя дружина. - Денис шепотів мені на вухо приємні слова після поцілунку.

- Дякую, коханий. Ти також нівроку.

- Це точно, по-іншому і не опишеш мене зараз. Вирядився - аж смішно. Чоловіки можуть приходити на весілля в звичайному одязі, до чого ці костюми...

- Ти нічого не розумієш - це стильно.

- Звичайно, хто я такий. А зараз ще ці привітання будуть.

- Добре, що цього разу в нас гостей разів в п'ять меньше і все якось душевно, чи що. 

Після купи приємних слів від наших близьких, розпочалось святкування, на протязі вечора ми з Денисом намагалися поспілкуватись з усіма гостями - приділити кожному увагу. Вже ж таки я запросила Єву - вона дуже зраділа, коли дізналась про наше весілля. З нею також був запрошений Стас, якого вважала своїм братом і просто відмовитись я не була готова. Ми багато сміялись, жартували, танцювали та розважалися, час пролетів не помітно. Всім гостям були запропоновані кімнати в готелі і для нас з чоловіком підготували розкішний номер. 

- Я так втомилася - хочеться скоріше зняти цю сукню і прийняти ванну.

- Зняти сукнюь - це здається найкраща ідея - мені подобається.

- Ну звичайно.

- В нас за планом шлюбна ніч попереду. 

- На цей раз нормальна?

- На цей раз нормальна. І я нікуди не дінусь після того, як допоможу зняти тобі всю цю купу тканини. 

- Добре. - я притягнула чоловіка для поцілунку - мені вже не хотілось нікого окрім нього. - Та спочатку я хочу лягти на ліжечко, хоч на дві хвилинки. Що це? Якийсь конверт. - на ліжку були якість документи? 

- Подивись.

- Це ти поклав? - я взяла до рук конверт і дістала якісь папірці - почала читати не розуміючи взагалі, що це таке. - Коста-Брава? Це квитки? На наші імена...

- Так, це невеличкий подарунок на наше весілля. Ми летимо в Іспанію.

- Іспанія? Супер! - я почала стрибати, як навіжена, від радості. - В нас буде справжній медовий місяць?