РОЗДІЛ 57

Аделіна

Делегувавши свої справи, я нарешті знайшла час обрати сукню. Цього разу я хотіла обрати її сама, а не вдягати те, що для мене обрали інші. Ми зібралися з мамою і Лесею, з нами також захотіла піти Антоніна Макарівна, а я і не проти. 

Мені хотілось щось ніжне, не нав'язливе і жіночне, це точно має бути чимось легким. 

Обійшовши три салони, зі стандартними корсетами, пишними спідницями та важкими сукнями, втратила будь-яку надію на успіх. Ми були в одних з найдорожчих місцях, там звичайно дуже якісні сукні, все гарне та точно не для мене. Це все нагадувало пафос і снобізм, а я точно хотіла уникнути чогось подібного. Втративши вже останні нервові клітини і сподівання, мені на око потрапив не примітний невеличкий салон, з дуже привабливою вітриною. Зайшовши в середину нас зустріла мила дівчина, як виявилось пізніше - власниця цієї майстерні. Вона була привітною і розповіла, що всі сукні шиє власноруч, тому моделі всі різні і дуже незвичні. 

За годину я поміняла лише три сукні і зупинилася на останній - з досить глибоким декольте. Та це не виглядало вульгарно, або зухвало, скоріше підкреслювало мою фігуру. Сама сукня була з фатину, вона має не сильно пишний низ, верхня частина прикрашена мереживом. Вона не виглядала занадто кричуще, досить стримана та при цьому виглядала святково.

- Ось вона - ідеальна весільна сукня. З усіх, які ти сьогодні приміряла, вона найкраща і дуже тобі пасує. - Лесі рідко щось подобається, тому це гарна оцінка від неї.

- Ти думаєш? Вона мені також подобається, наче проста, але така гарна. 

- Ліно, вона й справді наче створена для тебе - витончена і ніжна. 

- Здається я її нарешті знайшла - моя ідеальна сукня. Я її купую. 

- Я дуже рада, що Ви обрали саме її, вона наче чекала саме на Вас. Раніше на неї не звертали уваги, обирали більш традиційні варіанти. І мені було прикро за це, бо я створювала її саме в той час коли познайомилась із чоловіком і мені хотілося відобразити всі свої почуття саме в ній. - Майстриня так описала створення цієї сукні, що мені ще більше захотілось її купити. 

- Це така сила історія. Тепер я наче частина вашої пари.

- Мені приємно, що Ви так вважаєте. То ж я підготую сукню і відправлю Вам за тиждень.

- Дуже дякую.

Основне питання я вирішила - весільна сукня. Залишилось все інше, та для організації я все ж таки звернулась до агенції. Вони будуть узгоджувати все зі мною, та організація повністю на них. Минуле весілля взагалі влаштували за декілька тижнів і все встигли, тому зараз думаю, не буде проблем. 

Сьогодні день, коли нас мають розлучити. Сподіваюсь, це не буде проблемою і все швидко відбудеться. Ми з Денисом приїхали до зали суду, невже не можна зробити процес більш простим? Ціла церемонія.

- Подружжя Бойко, пройдіть до зали. - Якась жіночка, з дуже характерним виглядом, виглянула із зали, щоб нас запросити. Вона нагадує якусь невдоволену життя і світом в цілому, людину, розривати шлюби точно її покликання. 

- Аделіно Артурівно, чи погоджуєтесь Ви на розірвання шлюбу з вашим чоловіком Денисом Валерійовичем?

- Так.

- Чи маєте претензії до поділу майна?

- Ні.

- Денисе Валерійовичу, Ви також згодні на розірвання шлюбу.

- Ой, звичайно, з радістю! З нею неможливо було жити, хіба такою має бути дружина?

- Денис! Що ти мелеш? 

- Давайте вже розводьте нас.

- Якщо сторони висловлюють взаємне бажання, то не бачу перешкод в розірванні шлюбу. 

- Ти вів себе, як школяр, що подумали працівники про нас? 

- Вони зрозуміли, що ми не хочемо бути разом, тому і розвели нас. 

- Ох вже ці твої жарти. Добре, що хоч не вони приймають заяви на шлюб. Уявляю їхні обличчя.

А наступного дня ми вже пішли до РАГСу. В мене таке враження наче я вперше одружуюсь. Ми все робимо із самого початку самостійно і це виявилося приємними клопотами. Напочатку все було не правильно і прийшов час все виправити і зробити, як годиться. 

- Ви хотіли подати заяву?

- Саме так.

- Ваші паспорти будь ласка. - Ми віддали документи працівниці РАГСу, вона почала вводити дані в комп'ютер.

- Ви вчора розлучилися?

- Так! - Схоже Денис пишається цим фактом.

- А навіщо знов одружуєтесь?

- Зрозуміли, що не можемо один без одного!

- То може краще анулювати розлучення?

- Ні в якому разі. Нам потрібно знов у одружитися, це дуже важливо для нас. 

- Добре... Дивна зараз молодь звичайно.

Це було смішно насправді, тітонька, яка приймала заяву так здивувалася, наче ми хотіли укласти шлюб з іншою цивілізацією. В закоханих свої цікавинки.

Мене дуже хвилює питання наших свідків. Ні я, ні Денис не змінили їх. Я не хочу брати нікого окрім Лесі, а Денис - Влада. Та вони взагалі не можуть знайти спільну мову. Звичайно на весіллі все буде добре, та напружена атмосфера ніяк не вписується в свято. Не знаю, що робити з цими двома і яка кішка між ними проскочила, та напруга лише наростає, а вони ще й працюють разом. Як взагалі - не розумію. Леся запевнила мене, що вони нічого не зіпсують на святі, можливо наступного дня, але не в день весілля. Ну таке собі заспокоєння насправді. Також я вагаюсь, з приводу Єву. Чи варто її запрошувати? Саме для цього я і зустрілася з мамою.

- Не знаю, як почати цю розмову, якщо чесно.

-  Щось сталось? Кажи як є. - Якби так легко було. 

-  Я постійно відкладала це, та зараз вже не можливо робити вигляд, наче нічого не відбувається.

-  Та кажи вже, ти мене лякаєш.

-  Це стосується Єви. Після того, як ти розповіла, що во на зробила, мені здається тобі не дуже хочеться бути поруч з нею. Та вдавати, що я її не знаю також не можу. Ми складаємо список гостей і я не впевнена, чи потрібно її запрошувати після всього.

- Ліно, ти не маєш перейматися за наші з нею стосунки, це наша історія, яка була дуже давно і ти не маєш до неї відношення, і нести якусь відповідальність за це, також не маєш. Я зовсім не проти Єви, вона завжди була хорошою людиною, а тоді на неї мав великий вплив Артур. Ми нещодавно з нею зустрілися, вона запропонувала побачитись. Я навіть не думала, що буду рада її бачити через стільки років.