РОЗДІЛ 50

Аделіна

Я розглядаю маленьку обручку на своїй руці. Нову обручку, справжню. Дивне відчуття - хотіти заміж за свого ж чоловіка. Але мені так сподобалась ідея знову одружитися. Вже по-справжньому, з вибором сукні, прикрас, локації. Наше весілля з Денисом було таким фарсом, що не приємно згадувати, а шлюбна ніч, то взагалі за межами. Так, ідея ще раз одружитися неймовірна! 

Ми повернулися з нашої подорожі, коли свято було у розпалі, майже всі зібралися. Трохи незвично бачити Дану своєю гостею. Я намагаюсь прийняти, те що вона моя мама, можливо мені б хотілось дізнатись про неї більше - як вона жила весь цей час, чим займалась. 

Раніше я не знала, що день народження може бути таким яскравим, з приємними сюрпризами, веселощами і такою кількістю подарунків. Я задоволена цим днем -  чарівний ранок і пропозиція від Дениса, приємний вечір з близькими. Невже тепер так буде завжди - свята будуть мені подобатись?

Ще я особисто снімала свій вечір, звичайно був і професійний фотограф, але мені так хотілось самій зберегти свято таким, яким я його бачу - неповторним.

- Ліно, можна тебе на хвилину? 

- Так, звичайно. - Ми з Даною відійшли від інших, щоб ніхто не заважав.

- Ще раз хочу тебе привітати і подарувати одну річ.

- Ви вже подарували стільки подарунків. Яка ще річ?

- Особлива. - Жінка дає мені маленьку коробочку. - Це брошка моєї мами, твоєї бабусі, це єдине що в мене від неї залишилось. Я постійно її носила і в лікарню потрапила з нею, то ж берегла, як найцінніший спогад. - В середині була ластівка, оздоблена купою дрібних камінців, які переливалися від світла. Вона була дуже ніжною, незвичайною, я ніколи не бачила чогось подібного, камінці викладені градієнтом, вони настільки дрібні, що це дозволило зробити неймовірний перехід кольору пташки.

- Яка краса, це дуже гарно. Але я не можу прийняти її, вона занадто цінна для тебе.

- Вона твоя по праву, Ти частина мене і я хочу розділити з тобою частинку своїх спогадів. 

- Дякую, це дуже неочікувано. Я вдячна за такий важливий подарунок, він для мене також дорогий. - Почуття мене переповнювали, неочікувано було отримати такий значущий подарунок, сльози почали збиратися в очах. Це перша річ, яка несе с собі спогади про моє коріння, мою бабусю - вона має свою історію.

Після святкування ми поїхали з Денисом додому з купою подарунків. Мені здається я за все життя стільки не мало, не кажучи вже про один день. Всі мої дні народження проходили однаково - Єва дарувала мені подарунок і купувала торт, так було завжди. Виключення було на моє повноліття - вечірка на мою честь, бо Артур хотів показати, яка ми зразкова сім'я, і що він дуже ціную свою доньку. Та це було лиш виставою. Сьогодні ж я мала справжнє свято, навіть більше.

- Ти про щось задумалась? - Денис відволік мене від думок.

- Дана подарувала мені річ моєї бабусі, це так серйозно. Тепер постійно за це думаю. 

- Вона дійсно хоче тобі справжньою матір'ю, сама розумієш, що це для неї означає. Вважаєш в неї багато речей залишилось від рідних, якщо вона повністю змінила своє життя і залишила все позаду.

- Єдина... Це була єдина річ, яку вона мала від батьків. 

- Ліно... Ходи сюди, це занадто навіть для мене, я зараз розплачуюсь від цього моменту.

- Досить жартувати, я серйозно.

- Я також серйозно, це дуже зворушливо. Йди я тебе обійму. - Цей хлопець завжди знає, як мене заспокоїти. - То можливо нарешті прийшов час на остаточне примирення і знайомство з батьком?

- Певно. Буде важко, але я цього хочу. 

- Це моя дівчинка, вона йде до кінця. Пишаюсь тобою. А зараз швидко в душ і в ліжко, тебе очікує шалена ніч кохання. 

- Ти ж мій шалений, я вже в передчутті.

Наступний тиждень був насиченим подіями - мене викликали до суду, було важливо бути присутньою на засіданнях. Це було важко, та я впораюсь, задля свого спокою і безпеки. Ще дзвонив адвокат, якого я не знаю, але він призначив мені зустріч. Можливо це від Артура та чоловік ніяких подробиць мені не розповів, сказав - все під час зустрічі. Ще ми зустрілися з Лесею, останнім часом вона якась загадкова і мені цікаво, що з нею відбувається.

- То ти кажеш, що нічого не сталось? Хм... - Я постукала пальцем по підборіддю, зображуючи глибокі роздуми.

- Зовсім нічого, в мене одне з найнудніших життів.

- Мені здається, що ти від мене щось приховуєш? 

- Я? Та ніколи! - Подруга демонстративно приклала руки до серця.

- Чому ти тоді так дивно поводишся? Мовчазна, весь час в думках, наче ти в іншому місці десь. В тебе щось сталось? Чи може Артем тебе ображає?

- Ти ж знаєш, що чоловіки мене не можуть образити. Та і ніхто мене не ображав взагалі, просто є одна людина, яка мене бентежить. Не питай хто, я не зізнаюся.

- Що? Відколи це в нас є секрети один від одної? Яка людина? Що за ситуація хоч?

- Це секрет, але ситуація не має жодного сенсу, то ж я не вважаю її цікавою для тебе. 

- Звичайно вона має сенс. Я хочу знати, що змусило тебе змінитися. Такого раніше ніколи не було і це занадто очевидно, тому ти повинна мені розповісти. 

- Ох, Ліно, ти як той реп'ях, не відчепишся.

- Звичайно ні, розповідай.

- Нічого розповідати насправді. Є хлопець який, як мені здається ревнує до Артема. Напряму він цього не говорить, але підозри мене з'їдають, я не знаю як вивести його на чисту воду.

- Який хлопець? Я його знаю? Як він поводиться? Що між вами?

- Так, більше ніякої інформації, я спочатку розберуся сама, мені потрібен час. 

- Як завжди на самому цікавому, так не можна з подругою.

- Подруго, краще розкажи про подарунок Дани, через який ти така задоволена була.

- Так, вона зробила мені дуже важливий подарунок - брошка моєї бабусі і вона неймовірна. 

- Ооо, серйозно! Ця жінка дуже тебе цінує, таку річ віддати...

Саме через це я остаточно змінила думку і відношення до Дани. Тому прийшов час змінювати щось.