РОЗДІЛ 48

Аделіна

Трохи оговтавшись я розповіла все Денису, не обійшлося без сліз і істерик. Але мені стало краще коли ми поговорили, це дало усвідомлення ситуації. 

- Як думаєш Влад знає? 

- Ні, він би поділився зі мною такою новиною. 

- Він достатньо потайний.

- Таку інформацію він би не приховав, тим паче про тебе. 

- Можливо і так. - Зараз я розумію, що ми чимось схожі з Владом. Є спільні риси, раніше це не кидалося в очі, а зараз я по-іншому на нього подивилась. Та і його батько, тобто наш батько. Й досі повірити не можу. В Дмитра Андрійовича чорне, наче вугілля волосся, я завжди думала, що в мене таке від мами, бо в Артура темно-русяве. А виявилось, що це в мене від рідного батька. І очі, в нас дуже схожі очі. 

- Тепер ти знаєш, що не намагалася вбити свого батька.

- Дійсно. Та це нічого не міняє. Тепер я ще більше заплуталася в своєму житті. Як себе поводити? Що робити з Даною. Розповіла вона комусь про мене? Як гадаєш?

- Скоріше за все, що не розповіла, вона мабуть чекає від тебе якихось дій, думаю це має бути ваше спільне рішення - казати іншим правду.

- Ти правий. Добре якщо вона дійсно не відкрилась комусь.

- Уяви як їй важко це все тримати в собі.

Потрібен час, щоб вирішити все. Звичайно я розповіла все подрузі, я не могла тримати все у собі.

- Твоє життя останнім часом нагадує блокбастер. Залишилось, ще отримати спадок від бабусі, яка жила десь в Бразилії.

- Ти скажеш таке. Звичайне життя.

- Авжеж. Спочатку ти дізнаєшся, що твоя мати жива, потім на тебе ледь не напав твій батько, на якого ти напала перша, який тобі зовсім не батько, далі виявилось, що в тебе на три родича більше, ніж раніше. До речі про родичів. Тепер Влад твій брат? Як мені це пережити?

- Це не найстрашніше з усього, що зараз відбувається. Та я наче не здивована цим, він завжди до мене гарно ставився, іноді опікав. А колись навіть хотів змусити тебе ревнувати, завжди хотіла тобі розповісти. 

- Що-що? Можна більше подробиць? Чому ти мені нічого такого не казала?

- Та ви так сваритесь, мені здалось, що це зайве.

- Нічого собі зайве? Така цінна інформація. 

- Він тобі подобається? 

- Ти здуріла? Звичайно ні! В мене стосунки з Артемом. - Леся почала зустрічатися з Артемом, як той повернувся до міста, не відразу, але він добився її уваги в решті решт.

- Але я бачу, як ти на нього дивишся.

- Як? Як на розумово відсталого?

- Не намагайся показатися байдужою, я занадто довго тебе знаю, щоб розуміти тебе.

- Він... Можливо і симпатичний... Добре - гарний, привабливий, вродливий, але такий козел. Він мене сильно образив, тому я не хочу мати нічого спільного з ним, не дивлячись на те що, він виглядає як античний бог. Все, закрили тему, не хочу його обговорювати, занадто велика шана. 

- Добре,  як скажеш. Але ти завжди можеш мені все розповісти, або звернутися за порадою.

- Ну чого ти така мила? Йду я тебе обійму. То що ти вирішила з Даною?

- Не знаю, це все так незвично і дивно.

- На твоєму місці я б раділа тому, що твоя мама жива і хоче з тобою спілкуватися. Зараз я лише з мамою і дуже ціную, що вона в мене є. Коли вона захворіла, то я думала з розуму зійду, якщо її не стане. Після втрати дідуся й бабусі я зрозуміла, що нікого більше не зможу втратити, це так боляче. А в тебе така можливість мати рідну людину і не одну. Особливо після сім'ї з Артуром, тим тираном, Дана виглядає мов кошеня і здається дуже хоче з тобою спілкуватися. Дай їй шанс, раптом з цього вийде щось. - Леся має рацію, це можливість отримати маму, якої в мене майже не було і якої мені так не вистачало.

- Ти абсолютно права, я маю дати їй шанс.

- До речі скоро твій день народження, ти можеш її запросити, чудова нагода. 

- Як варіант може бути, хоча я ще нічого не планувала. Це певно мій перший день народження, який я зможу відзначити, як хочу.