РОЗДІЛ 47

Аделіна 

- В тебе є пів години, щоб розповісти чому ти залишила мене. Якщо мені буде не приємно, або не комфортно  у будь-який момент я можу піти. - Я сиділа навпроти Дани в її кабінеті, очікуючи на відповіді, яких не мала. У світлі останніх подій, я вирішила дати малесенький шанс моїй біологічній матері, я була готова вислухати будь-яку версію, навіть про викрадення інопланетянами.

- Гаразд, насамперед я вдячна тобі, що ти даєш мені цю можливість.

- Ближче до справи. - Я не хотіла розводити порожні балачки, мені потрібна була правда.

- Я почну з того, що завжди тебе любила, ти була довгоочікуваною дитиною. 

- Так-так, я практично вірю в це. - Я не хотіла бути такою іронічною і злою, але образа повністю мною заволоділа.

- Все почалося ще коли я навчалася в коледжі, на вчителя англійської мови. Я пішла проходити медичну комісію. Саме тоді я познайомилась з Дмитром. - Який Дмитро? До чого тут невідомий мені чоловік? - Він проходив практику в лікарні, там ми випадково і познайомились. Це було кохання за першого погляду, ми почали постійно проводити час разом, багато гуляли, розмовляли, мріяли. Наші стосунки були чимось неймовірним, мені хотілося здолати весь світ, аби бути поруч з ним. А ще в мене була подруга Єва, з якою ми навчалися разом. На той час вона дружила із Артуром, вони разом були у дитячому будинку, тому завжди трималися разом. Я ділилася всіма новинами з нею, тому коли дізналася про свою вагітність,також їй розповіла. Тоді навіть Дмитру не встигла сказати про це, я мріяла, що ми створимо міцну, щасливу родину, разом з нашою крихіткою. Але раптом він зник, його ніде не було, він не відповідав на мої дзвінки і взагалі наче крізь землю провалився.

- Мені б хотілося, щоб йшлось про причину, чому ти мене залишила напризволяще, а не слухати історію твого кохання з якимось Дмитром.

- Я хочу розповісти тобі все з самого початку. Дмитро - це батько Влада. - Мені стало не по собі, виявляється вони дуже давно знайомі. - Коли я залишилась одна, мені було дуже страшно, батьки ще не знали про мою вагітність. Саме тоді Артур запропонував мені свою допомогу і підтримку, переконав сказати батькам, що ми з ним разом, чекаємо на дитину і хочемо одружитися. Він обіцяв, що прийме дитину як свою і ніколи не нагадає від кого вона. Всі прийняли його дуже добре, він почав дарувати мені подарунки, квіти, приділяти увагу, робив все, щоб я забула Діму. Мені здавалося, що Артур мене кохає і я довіряла йому, батько взяв його до себе, вони почали разом працювати, все виглядало як казка. В яку я сліпо вірила. Ми одружилися вже на великому терміні вагітності. Потім народилася ти, все було добре, доки...

- Стоп! Зачекай... Тобто як? В тебе не стався викидень? Ти народила мене? Від? Не від батька? Мій справжній батько не Артур? Ти завагітніла від Дмитра і вийшла заміж за Самсонова? Виходить... - Я закрила рота рукою, я не можу це вимовити. 

- Твій біологічний батько - Дмитро, а Влад твій зведений брат по батьку. 

- Це жарт? Скажи, що це жарт! Ти залишила мене на чужого чоловіка, який мене ненавидів, як тобі таке в голову прийшло?

- Вислухай мене будь ласка, я розумію що тобі важко це дізнаватися, але це лише початок історії. - Я пообіцяла собі, що дізнаюсь правда, я маю йти до кінці, щоб нарешті зрозуміти як жити далі. Зробивши подих я трохи заспокоїлась.

- Продовжуй. 

- Тобі було три роки, коли загинули дідусь і бабуся, саме тоді все пішло шкереберть. Артур став роздратованим, злим, навіть підіймав на мене руку, я не розуміла, що відбулось і як він з люблячого чоловіка перетворився на монстра. Всім бізнесом займався він, але за документами я була головною, тому йому доводилось всі папери давати мені на підписання, певно йому це було не вигідно. Я почала помічати за собою дивну поведінку - я була розгубленою, не могла сфокусуватися на чомусь, забувала вимкнути праску, або воду в ванній. Це стало приносити проблеми і Артур запропонував написати на його ім'я довіреність, бо в мене поганий стан, він списав це на стрес від втрати батьків, піклування про дитину і відсутність відпочину. Я погодилася, це виглядало правильно. Стало ще гірше - я не пам'ятала, що було вчора, не могла згадати хто приходив до нас у гості, Артур дуже переймався за мій стан, так він казав, і тому запропонував найняти няню, до цього я самостійно за тобою доглядала, ти була чудовою дитиною, з тобою завжди було легко. Але я погодилася на його пропозицію, він запропонував взяти на цю посаду Єву, ми з нею майже не спілкувалися на той час, та вона погодилась. Вона приходила декілька разів на тиждень. А я ставала все гіршою - я наче плавала, а не ходила, спала по п'ятнадцять годин на добу, з'явилась мігрень, мені ставало важко за тобою наглядати, але ти ніколи від мене не тікала, наче розуміла, що щось не те. Одного дня я збиралася спекти яблучний пиріг, ти хотіла мені допомагати, це я точно пам'ятаю. Я робила тісто, а ти нарізала фрукти і випадково поранила пальчик і почала плакати. Я не могла тебе заспокоїти, почала сильно боліти голова, я взяла тебе за плечі, почала трясти і просити, щоб ти за мовчала. Наступне, що я пам'ятаю - це крики Артура, в моїх руках ніж, самі вони в крові, а тебе поруч немає. Все навколо пливло, я не могла згадати де останній раз тебе бачила, просила його привести тебе до мене, що ти поранила пальчик і його потрібно обробити. А він сказав, що через те що ти сильно кричала я вбила тебе. Так впевнено і переконливо. Я була в такому стані, що навіть не подумала, що це не правда. Про це свідчила велика кількість крові на підлозі. Я кричала не своїм голосом, билась в істериці, виривала собі волосся від жаху. Приїхала швидка, мені вкололи ліки, щоб я трохи заспокоїлась. Вдома була поліція, багато якихось людей. Тоді в мене була така затьмарена голова, що я навіть не додумалась спитати, де твоє тіло. Мене відвезли в лікарню, у психіатричне відділення. Коли я хоч трохи прийшла до тями, Артур сказав, що це був стан афекту і я не винна, але тепер мені потрібно лікуватись, щоб мене не посадили за ґрати. Він зачинив мене в тому відділенні, на місяці. В нього був там знайомий лікар, який постійно давав мені ліки, від яких я перетворилась на овоч, навіть не завжди їла, просто лежала і кліпала очима. Зараз я розумію, що певно Артур робив теж саме вдома зі мною, постійно щось додавав у їжу. Так би мабуть і продовжилось все, поки на посаду неврологічного відділенням не прийшов новий завідуючий - Дмитро Андрійович, мій Дмитро. Його запросили провести консультацію зі мною, бо мій стан погіршувався. Він якимось дивом мене впізнав, я виглядала дуже погано на той час. Він хотів зі мною поговорити, дізнатись чого я там опинилась, але я була не здатною до розмов, зовсім. Подивившись мою історію хвороби, виникло ще більше питань. Лікар який мене вів, був не самим кращим і чесним, тому його звільнили, Дмитро як завідуючий приклав до цього багато зусиль. Потім почалась терапія, щоб вивести все з мого організму, я розповідала все, що відбувалось, як я змінювалась, втрачала пам'ять, що вбила нашу дитину, він не знав що мав доньку, тоді він сильно переймався через це. - На очах жінки блищать сльози, можливо я б хотіла зараз підійти і обійняти її, але мабуть це буде зайвим. ; І в нього з'явився план - інсценування моєї смерті. Це був найкращий вихід тоді, якби я вийшла живою з лікарні, Артур все одно знайшов би мене і скоріше за все вбив би, як моїх батьків. Я зрозуміла, що він причетний, коли з мене вивели всю ту отруту, місцями пам'ять відновлювалася і я згадала, що чула його розмову з кимось, де він розповідав подробиці про аварію. Тоді я вже нічого не могла зробити, в мене не було доказів. Тому ми дотримувались свого плану. По легенді я покінчила життя самогубством, не витримала і пішла з цього світу. Так принаймні розповіли Артуру. Лікар вмовив його, кремувати тіло, він погодився. Коли моє наче б то тіло вивезли з лікарні, Дмитро відвіз мене до себе, поки не буде безпечно. Мені змінили ім'я, ми з Дімою розписалися, це був фіктивний шлюб, на той час в нас не було стосунків. Тому замість Діани Самсоновой я стала - Даною Терещенко. Дмитру тоді пропонували поїхали в Лондон, але він відмовлявся, через те що він був завідуючим відділенням, а там лише експериментальний проект. Та він на нього погодився, щоб вивести мене з Країни, щоб ніхто раптом мене не побачив. Разом із собою Діма взяв Влада, йому знайшли там школу, а я була для нього як репетитор з англійської. Так ми і прожили там майже десять років, інколи приїздили додому, потім повернулися сюди. Влад приїздив додому дуже часто, але продовжив навчання, там і познайомився із Денисом. А тоді на вечірці ледь не втратила мову, я побачила неймовірну схожість з твоєю бабусею, а коли дізналася хто ти, сумнівів не залишилось. - Я зробила це - вислухала цю жінку, цю нереальну історію, в яку важко повірити, але знаючи свого батька, тобто Артура, я навіть не сумніваюсь в її правдивості, нажаль.